Високопреподобний отець Йосафат Мощич: "Не треба боятися служити своїй Батьківщині"

Отче, ви піднялися на нову кар’єрну сходинку. Що це означає для вас? Які маєте плани?

Я був заскочений таким вибором… Але зараз живу наче в Божій хмарі. У моєму житті почався новий період, суть якого я ще не вповні збагнув, хоча вже повірив, що в Господі це вже відбулося.

Не вважаю, що це мені дано за якісь заслуги чи здобутки. Сприймаю це як дар Божий, як милість Божу. Для мене це знак того, що Господь хоче промовляти через мене.

Найперше, що робитиму в новому служінні, – роздумуватиму над даром нового покликання, над даром повноти священства – єпископства, який отримаю 3 серпня в Крилосі (Давній Галич) у Прикарпатті.

Моєю головною місією як священика було проголошувати Слово Боже. З єпископськими свяченнями ця місія не зміниться, хіба що відкриються незвідані горизонти.

В УГКЦ ви відповідаєте за місійність. Часто чую, що священики шукають нових підходів у проголошенні Слова Божого. Які ваші методи?

Передусім треба благовістити (сповістити) людині, що для неї зробив Господь Бог. Слід розповідати, що Він добрий і милосердний, бо ж послав на землю свого єдинородного Сина задля нашого спасіння. У відповідь на цей незаслужений дарунок – спасіння – у людини зазвичай зроджується дар віри, що має виявлятися через добрі діла й зміну способу життя. Важливо усвідомити кожному з нас, що молитися й ходити до храму, але не чинити добра своїм ближнім, – це не повний вияв нашого християнського життя.

Ми, священнослужителі, через свою душпастирську діяльність є лише знаряддям Божим для людей. Тому ми повинні постійно перебувати в пошуку нових підходів донесення Слова Божого, щоб люди його почули і щоб воно мало ефект, дало зворотний зв'язок і принесло плоди.

Ще ми працюємо над тим, щоб передаванням віри займалися батьки, щоб у сім’ї не соромилися розповідати про Ісуса Христа й ділитися особистим досвідом віри: дуже важливо, щоб старші засівали дітям змалечку добрі зерна, сповнені любові до кожної людини і до Бога. Передання християнської віри – це не приватна справа, як хоче нам нав’язати світ, – за цю справу помер Ісус Христос. Він заповідав нам бути сіллю в цьому світі, а функція солі, як відомо, – запобігати псуванню продукту і надавати їжі нового смаку.

Як, за вашими спостереженнями, змінюються люди у зв’язку з подіями, що їх ми вже більш як півроку переживаємо?

Однозначно через сьогоднішню ситуацію Господь хоче нам щось сказати. Що саме? Можливо, ми ще не вповні розуміємо, але, напевно, бачимо багато знаків того, що Він здатний навіть злі, ворожі наміри повернути для нашого добра, особливо коли народ молиться і з вірою в Божу силу стоїть до кінця в обороні своєї землі, країни… А хіба ми не отримали її як дар 25 років тому?

Ми повинні плекати пам’ять про героїв Небесної сотні, 300 наших воїнів-захисників, котрі полягли в зоні АТО, і навіть тих 298 жертв, які загинули внаслідок авіакатастрофи від рук терористів, – вони стали сьогодні для нас немовби тим небесним щитом проти сил зла.

Там само всяке переслідування в Церкві, зокрема кров мучеників, є засівом для поширення і розквіту віри Христової.

Люди не завжди готові віддавати своє життя за Батьківщину. Недавно одна моя знайома розповідала, що хоче відкупити свого єдиного сина від армії… З одного боку, її можна зрозуміти…

Служити в армії – це обов’язок громадянина. Віруючі християни йдуть на будь-яку службу з вірою в Бога. Тут усе залежить від свідомості, віри й виховання. Ніхто не може передбачити того, що, з ким і коли може трапитися. З таким фаталізмом не варто підходити до життя, адже будемо боятися виходити на вулицю.

Ми часто не задумуємося, що війна вже давно триває на нашій вулиці. Коли через корупцію наші діти ростуть соціальними сиротами, бо багато батьків змушені їхати на заробітки… Коли продають наркотики біля школи і жодна міліція не реагує… Коли по нашому рідному телебаченню пропагується розпуста, окультні практики та інше…

Гадаю, це набагато гірше від АТО, бо там, де захищають Батьківщину, можна стати героєм, хоч інколи хтось передчасно переходить до Царства Божого. Бог постійно творить добро, а злий спонукає до зла. Тому-то й Христос став жертвою, щоб зупинити зло. І ми, християни, стараємося наслідувати свого Господа.

На ваш погляд, кого можна швидше навернути до Бога – молоду чи літню людину?

Я часто проводжу реколекції. Часто буваю в навчальних закладах, у селах. Приходять люди різного віку. Можу сказати таке: що більше людина віддалена від Бога, то більше вона Його спрагла. Однак не часто вона це усвідомлює, тому шукає собі замінників: постійно занурена в роботу, в алкоголь, у розваги, у розпусту… Та настає момент, і вона розуміє, що все це не приносить ні радості, ні щастя в житті.

Господь є дуже близько біля того, хто прагне щось змінити у своєму житті. Варто лишень спробувати прийняти рішення особисто звернутися до Нього по допомогу, щиро Його попросити, щоб прийшов і надав нового сенсу нашому життю, – Він ніколи не забариться з відповіддю.

Ви служите на Прикарпатті. Це регіон, де, можна сказати, жителі набожні, щонеділі ходять до церкви… Але тут теж процвітає хабарництво, злочинність, люди не шанують природи, засмічують навколишнє середовище. Як можете пояснити такий феномен?

Це проблема не якогось регіону, бо я бачив це всюди… Люди завжди однаково схильні як до гріха, так і до сприйняття Слова Божого, зростання в Божій благодаті. Свобідна воля людини вирішує, чи слухати голос сумління, настанови батьків, науку Церкви, заповідей Божих чи вчиняти навпаки.

Тому для формування людської особистості таке важливе домашнє виховання у вірі, яке має бути закріплене в школі і при Церкві та через особисте пізнання Божих правд. Інакше ми станемо формальними християнами, як каже Святіший Отець, «паперовими християнами», що тільки мають довідку про Хрещення, але своїм життям його заперечують.

Скільки мов знаєте?

Крім української та російської, ще італійську й польську.

Яку художню літературу читаєте?

Мушу це виправити… Хотілося б прочитати десятку найкращих книжок світу, щоб доповнити свою людську формацію. Останні три роки читаю по 15–20 книжок на рік, але це переважно тематичні та спеціалізовані книжки євангельського змісту. А художню літературу – тільки вибірково й уривками, щоб побачити останні тенденції. Для прикладу, зараз чомусь популярні у світі автори й книжки, які описують притягальну темну силу зла, владу, яку нібито людина може осягнути, підкоряючись злу… Також багато пишуть про культуру смерті, вампіризм, езотеризм, сатанізм, тому така світова тенденція є для нас, християн, викликом. Треба більше книжок, які б справді відповідали на питання щодо суті й змісту життя, для чого Бог сотворив людину і яка її місія в цьому світі. Слід у доступний спосіб відкривати людині цінності Євангелія, щоб Слово Боже преображало нашу культуру, утверджувало цінності сім’ї та шлюбу чоловіка й жінки в Божому задумі.

Чи маєте якісь хобі?

Якщо є можливість, то граю у футбол і переглядаю футбол по телебаченню, хоча з останнього чемпіонату світу не вдалося побачити повністю жодного матчу.

А на завершення запрошую всіх читачів на Всеукраїнську патріаршу прощу до Крилоса 2–3 серпня. Туди приїде багато наших єпископів, Блаженніший Святослав разом із Митрополитом Володимиром (Івано-Франківським) та Митрополитом Ігорем (Львівським) здійснять мою хіротонію – висвячення на єпископа.

Розмовляла Ксеня Лесів, Департамент інформації УГКЦ