Проголошення блаженним слуги Божого митрополита Андрея зближається

У лютому місяці було звершенно паломництво єпископів Синоду УГКЦ до гробів Верховних апостолів у місті Римі. Ваше Блаженство, наскільки важливим був цей візит для УГКЦ і України загалом?

Найперше в тому паломництві ми молилися. Ми звершували Божественні літургії в папських базиліках, ми служили на гробах апостолів Петра та Павла. Ми мали також можливість спілкуватись зі Святішим Отцем та з представниками державного секретаріату Римської курії. Цей візит мав дуже важливий міжнародний вимір, адже відбувся також брифінг для дипломатичного корпусу, який акредитований при Апостольській Столиці. Завершилось наше паломництво цікавою прес-конференцією на Ватиканському радіо. Отож, я мав можливість промовити від українського єпископату до світової громадськості. Ми сподіваємося, перш за все, на духовні плоди для нашої Церкви. Важливим підсумком усього цього візиту було донести правду про Україну до Святішого Отця, про те, якою надією сьогодні живе український народ і що його болить.

Що говорив папа про ситуацію в Україні?

Під час нашого спілкування папа не так говорив, як слухав. Для нього дуже важливо було почути живе свідоцтво пастирів. Папа справді хотів почути про те, що діється в Україні. Підсумовуючи нашу зустріч, ми почули дуже глибокі слова папи: «Я є до ваших послуг, я є пліч-о-пліч з вами». Ми всі знаємо, що один із титулів папи – Слуга слуг Божих. Для нас було зворушливо почути, що Святіший Отець справді хоче бути нашим слугою, хоче нам послужити. Можливо, спілкуючись, він шукав відповіді на питання, як це зробити в найкращий спосіб, який відповідає справді християнському світу.

Папа приїде в Україну?

Від імені УГКЦ, а також християн і людей доброї волі я склав на руки Святішого Отця запрошення відвідати Україну. Наскільки мені відомо, подібне запрошення скерував до Святішого Отця Президент України. Офіційно зробити таке запрошення - у його компетенції. Ми сподіваємося, що Святіший Отець навідається до України, бо такого типу візит був би надзвичайною підтримкою для нашого народу, для нашої Церкви і для нашої держави, яка є жертвою несправедливої агресії.

Кардинал П’єтр Паролін, Держсекретар Апостольського Престолу, на зустрічі з нашими єпископами запевнив всіх українців у солідарності та підтримці Апостольського Престолу. Нещодавно на цьому наголосив також архиєпископ Сільвано Томазі - постійний спостерігач Апостольської Столиці при структурах ООН. Як насправді виглядає підтримка України Ватиканом? У чому конкретно полягає допомога зі сторони Апостольської Столиці?

Впродовж останнього року Папа Римський дуже багато говорив про Україну. Думаю, що один з найбільших знаків підтримки і солідарності – це постійна молитва папи за Україну. Святіший Отець, до певної міри, будить сумління християн цілого світу. Звернення Архиєпископа Сілвано Томазі до світової громадськості з трибуни ООН було зроблено, можливо, як відгук на моє прохання про необхідність гуманітарної допомоги Україні. За останній рік ми справді надзвичайно багато отримали подібної допомоги. Наприклад, ми отримали певну фінансову допомогу для організації служіння внутрішнім переселенцям в Україні. Як відомо, Ватикан є спадкоємцем старовинної Церковної дипломатії. І тут ми хотіли б якоїсь більшої підтримки. Зокрема для української держави. Відвідуючи держсекретаря Ватикану, кардинала П’єтра Пароліна, ми полемізували проти тієї фрази про братовбивчу війну. Ми пояснювали, що Україна є жертвою несправедливої агресії сусідньої держави. І тому християнська дипломатія, яка є одним із видів проголошення Христового Євангелія, має віддзеркалювати християнські цінності і засади.

Під час нещодавнього робочого візиту до Риму (18 березня 2015 р.) Ви відвідали Конгрегацію у справах проголошення святих. Чи пов’язаний цей візит з ситуацією навколо пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові? Яка подальша доля цього пам’ятника і коли буде проголошено слугу Божого Андрея блаженним?

Спорудження пам’ятника митрополиту Андрею у Львові є, перш за все, моральним обов’язком львівської громади. Пригадую, коли у Львові не було пам’ятника Шевченку, львівська громада у своєму сумлінні сказала: «Пам’ятник Шевченку буде стояти тут» - у центрі Львова, навпроти Оперного театру. Саме там він і постав. От подібне сумління показало, де має стояти пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому - на площі святого Юра, перед Святоюрським комплексом. Тож я сподіваюся, що львівська громада у сумлінні це завдання сповнить. Відвідуючи конгрегацію у справах святих, ми говорили про усі процеси беатифікацій і канонізацій, які сьогодні веде наша Церква, зокрема про беатифікаційний процес слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Я дуже прошу, щоби усі наші вірні молилися за прославу слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Плодом візиту нашого єпископату до Конгрегації у справах святих є те, що Святіший Отець наново перевів своїм окремим рескриптом цей процес на інший рівень беатифікації. Мене повідомив кардинал Анджело Амато, що у червні місяці готується чергова консисторія кардиналів, де буде представлена справа беатифікації митрополита Андрея. Вже є канонічний декрет про реєстрацію окремого чуда за посередництвом митрополита Андрея. Отож ми всі відчуваємо, що проголошення блаженним слуги Божого митрополита Андрея зближається.

Вже більше року минуло з того моменту, як Україну огорнули страшні події на Майдані. Здавалося б, причина усіх нещасть зникла, маємо нову владу, нові сили і якби не увесь цей хаос на сході, то був би порядок в усій Україні. Проте і надалі часто чуємо про корупцію та безпорядок всередині держави. Як, на Вашу думку, запобігти цьому хаосу?

Те, що сьогодні називаємо процесом відновлення нашої держави або будівництвом європейської країни, є довгим процесом. Це є покликання до щоденної копіткої праці для спільного добра, для того, щоб ми справді могли збудувати українську державу на християнських засадах, де би не було неправди, корупції, де б панувала соціальна справедливість і були б створенні необхідні умови для економічного процвітання нашої держави. Я би хотів заохотити всіх бути готовими до довгого шляху, не знемагатися, не розчаровуватися, тому що перед нами довгий шлях, але я переконаний, що ми його успішно пройдемо. Тому що ми стали на цей шлях за Божим покликом. І цей шлях ми мусимо пройти відважно та сміливо, з великою довірою до Господа Бога, який нас на цьому шляху веде, який подорожує разом з нами – як Він колись подорожував разом з Ізраїльським народом під час його сорокарічної мандрівки в пустелі.

Важко говорити про добро, коли довкола стільки зла... Чи в сьогоднішній час можливо говорити про віру та любов до Бога та ближнього? Як УГКЦ в умовах війни ширить Божі чесноти?

Ми чисто по-людськи завжди схильні бачити швидше зло, аніж добро. Безперечно, ми живемо у світі, де є багато злого, але також дуже багато доброго. І тому я думаю, що завданням Церкви як матері і учительки є перш за все вказати на добро, на добрі, шляхетні риси, які сьогодні проявляються в нашому народі. Церква в таких драматичних обставинах завжди подає світло надії, адже серед церковної спільноти є присутній живий Бог. Господь нас веде до свободи, Він нас покликав на цю дорогу, в Ньому є джерело нашої сили. Він є запорукою нашої перемоги. Завдання Церкви – вказати на це джерело. Тож я переконаний, що ми маємо усі сили для того, щоби перемогти зло, щоби відстояти свою державу, щоби дійти до мети, до якої ми вирушили всі разом під час подій на Майдані.

«Звернення до священиків про душпастирство в умовах війни» - звідки взялась ідея такого повчання і як на практиці воно реалізовується?

Ми справді як душпастирі опинилися в цілком нових обставинах, мусимо собі чітко і ясно зрозуміти, що так душпастирювати, так діяти в наших парафіях, так жити в Церкві, як ми жили ще два-три роки тому – сьогодні не можна. Постають нові виклики – Господь говорить через обставини. Ми мусимо відчути ті нові обставини, а відтак чітко окреслити душпастирську стратегію відповіді на них. Безпосередніми виконавцями, тими, які звершують щоденне душпастирське служіння для людей, є священики. Ми говоримо, наприклад, про таку дійсність, як інформаційна війна, як подолання паніки, як подолання різного роду травм, які сьогодні відомі навіть ширшому загалу, зокрема посттравматичних стресових розладів. Ми говоримо про такі актуальні проблеми як мобілізація, допомога сім'ям мобілізованих, допомога нашому війську і зокрема про капеланське служіння. Про правила, вимоги, які повстають перед священиком, якого Церква і народ кличе бути поруч воїна, який захищає свою країну. Ми відчули, що маємо обов'язок в такий спосіб звернутися до наших священиків, допомогти їм бути кращими душпастирями в таких непростих обставинах.

Через велику пропаганду і залякування агресором нашого народу багато молодих та й не тільки молодих людей уникають обов’язку захищати Батьківщину. Що про це говорить Церква?

Коли ми говоримо про мобілізацію, то кажемо, що визначати доцільність мобілізації, її проголошувати, а відтак забезпечувати усім необхідним мобілізованих осіб є в компетенції державної влади. З боку Церкви ми завжди говоримо про святий обов'язок захищати свою батьківщину, закликаємо цей обов'язок здійснювати. У нашому зверненні до священиків ми ясно говоримо, що жоден священик не має права в прямий чи навіть непрямий спосіб висловлюватись проти заклику державних органів до мобілізації. Ми підтримуємо мобілізованих на дусі і навіть матеріально. Ми надаємо необхідну душпастирську опіку сім'ям. Наші священики супроводжують мобілізованих, будучи присутніми як капелани у війську. Ми молимося за наше військо, намагаємося справді зробити все, щоби там, де держава на в стані забезпечити всім необхідним мобілізованих, можна було б доповнити ті речі, щоби захистити життя солдатів.

Багатьох сьогодні турбує їх економічний стан. Як вважаєте, чи довго ще зможуть терпіти це найслабші і найменш захищені?  

Війна завжди несе за собою розруху, вона завжди нищить. Думаю, що не було жодної війни, яка збагатила би той народ, до якого вона прийшла. Навпаки – вона завжди несе лихо, несе знищення. Дуже часто несе теж голод і злидні. Ми бачимо, що сьогодні наша держава терпить надзвичайну економічну скруху. І перш за все жертвами цієї економічної кризи стають соціально незахищені верстви нашого населення. Що тут Церква робить? Найперше у своєму пастирському листі на початок Великого посту цього року я прямо говорю про соціальну справедливість. Тобто державні мужі, які мають обов'язок в таких складних обставинах дбати про економічний стан своїх людей, повинні перш за все відчувати обов'язок захистити найменш захищених. Ми сьогодні бачимо, як в наших парафіях зростає кількість людей, які прямо не мають що їсти, людей, які не мають коштів, щоби покрити видатки за комунальні послуги, ми намагаємось допомагати таким людям, намагаємося створювати при кожній парафії осередки - парафіяльні «Карітаси», де можна було б допомогти такого типу потребуючим. Отож соціальне служіння Церкви у драматичних обставинах війни набирає надзвичйно важливої місії. Тому реформуймо нашу державу разом, намагаймося зробити все, щоби економіка країни запрацювала, чуваймо над необхідними змінами і реформами в нашій країні. Помагаймо конкретній особі, конкретній людині, яка тої допомоги потребує.  

Звертаючись до студентів у Папській колегії Покрова Пресвятої Богородиці, Ви закликали присутніх поставити собі запитання: «Де є мій блокпост?..» Де знаходиться блокпост Глави УГКЦ?

Це питання я ставлю перед собою кожного дня, і кожен громадянин України щодня повинен себе про це запитувати. Тоді Господь Бог, який завжди промовляє через сумління, нам вкаже, що ми маємо взяти під свою опіку. Останнього року в мене було кілька таких передових ліній, на які покликав мене Господь Бог... Найперше це є той фронт, де ми стоїмо в молитві перед Божим престолом з піднесеними руками, молячись за свій народ. Ми повинні стояти перед Божим обличчям день і ніч в молитві, подібно як солдат стоїть на бойовому посту. Є багато інших фронтів, наприклад фронт інформаційної війни – коли ми говоримо правду про, те що діється в Україні. Протягом останнього року я відвідав багато країн, і завжди відчував свій обов'язок – донести правду про Україну, оскільки сьогодні ведеться також неоголошена війна дезінформації. Так само дипломатичний фронт; тут наша Церква сьогодні має унікальну позицію, тому що у нас є зв’язки з багатьма міжнародними структурами. Тож я себе запитую кожного дня: де є моє місце? І намагаюся стати на те місце, на яке мені вказує Господь. До цього я закликаю кожного християнина, кожного, хто справді у сумлінні відчуває обов'язок щось зробити для свого народу, для своєї країни, яку Господь Бог нам подарував.

Христос Воскрес! Чи воскресла Україна?

Україна воскресає, це довготривалий процес, який ми часом називаємо очищенням, реформуванням, звільненням. Але християнське око завжди бачить тут дію Божу. Бо остаточно – Бог воскрешає, Бог дає нам воскресіння. Людина не може воскреснути власними силами. Воскресіння чинить Воскреслий Христос. І я переконаний, що Божа сила, яка, за словами апостола Павла, проявляється у наших немощах, є тією силою Воскреслого, який підносить нас до нового життя.   

Що Отець і Глава УГКЦ бажатиме українцям і всім людям на Великдень?

Найперше я би хотів усім побажати, щоби цей час, цей момент, коли ми будемо святкувати Воскресіння нашого Спасителя, був святом, коли ми у Воскреслому Христі побачимо нашу перемогу. Ми, можливо, маємо довго йти до неї, але коли побачимо Воскреслого Христа - у Ньому мусимо побачити очима віри нашу перемогу. Коли ми кажемо «Христос Воскрес!» - ісповідуємо нашу віру у Воскреслого Христа. Отож я закликаю усіх повірити у Воскреслого і повірити в нашу перемогу, яку Він нам безперечно подасть. Всім бажаю веселих свят Пасхи Господньої. Смачного пасхального яйця і справді глибокого пережиття радості, бо в нас є багато різних причин для смутку, але у пасхальному святі Христос нам подає причину, подає силу радіти. Отож радіймо! Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

Розмовляв Андрій Боднарук