«Карітас змінює життя нас самих», – о. Андрій Нагірняк

Отче Андрію, скажіть яка є головна місія Карітасу?

Основна місія Карітасу – це бути руками Церкви. Соціальне служіння не є головною цілю  Церкви, як би це не парадоксально з мої вуст звучало. Але ми мусимо розуміти, що справді Церква має за свою головну мету щось інше – це  в першу чергу звіщання Доброї Новини, бути знаряддям для отримання дару спасіння. Але воднораз , ми визнаємо, якщо Церква не здійснює соціальне служіння, то  вона втрачає щось  вельми суттєве у своїй місії. Бо якщо цього служіння немає, постає питання чи Церква є живою? Тому Карітас є уособленням ідеї соціального служіння Церкви і всіх її членів загалом. Звісно, цим займається не лише наша організація, але власне Карітас є прикладом та  знаком для всієї Церкви,що соціальне  служіння важливе для нашого спасіння, адже Христос говорить, що критерієм на Страшному Суді будуть власне діла милосердя.

Чи може Карітас змінювати життя людей ?

Насправді  Карітас змінює життя нас самих, оскільки як каже один з наших головних лозунгів – «Допомагаючи іншим, ти допомагаєш собі». Той, хто йде шляхом зцілення мусить займатись служінням, хто не служить той насправді не може зцілюватись. Так само тут у житті кожного християнина умова служіння іншим є обов’язковою. Колись я почув дуже гарні слова, які говорив  св. Максим Ісповідник – служіння ближньому - це шлях обожествлення.

Чи може людина, яка не вірить у Бога робити добрі справи ?

Я думаю, що так. Людина каже, що не вірить, але творить добро. Це означає,що Бог і таким чином проникає у людське серце. Тобто це ще одна дорога, якою Господь  веде. Просто для когось є якісь духовні труднощі, які перешкоджають спілкуванню з Богом, тому Він знаходить для неї ось такий інший шлях. Що каже Христос у притчі про Страшний Суд ? «Що ви зробили одному з найменших, це ви зробили Мені.» Він обіцяє  свою присутність у потребуючій людині – у тому, хто є спраглий, голодний, хворий чи хто є у  в’язниці. Тому та людина, яка творить добро і допомагає комусь з потребуючих, вона силою факту має нагоду зустрічі з Христом.

Яку роль відіграє Карітас у формуванні нової країни зараз у час війни?

Насправді ми не можемо сказати, що Карітас є унікальною у цьому плані  організацією. Бо на сьогодні є дуже багато громадських ініціатив, які з’являються спонтанно на свіжих ідеях, проте Карітас є стабільним рухом допомоги. Цей благодійний фонд існував ще до часу війни, а зараз він як певна структура чи  механізм є надзвичайно вчасним та потрібним. Звісно, що багато коштів в якості допомоги надходять від наших іноземних партнерів - це зокрема з Франції, Німеччини, Америки, яка скеровується до потребуючих в Україні. І ця допомога є справді колосальною, напевно такий  обсяг коштів  не кожна організація може засвідчити  у нашій державі.

Що для Вас особисто є Карітас?

Це початок мого професійного і духовного шляху. Перша робота, яку я отримав після закінчення семінарії це була праця в Карітасі. До нині Карітас для мене – це те, чим я живу, попри те,що я служу також як священик у Патріаршому Соборі Христового Воскресіння у Києві. Соціальне служіння  супроводжувало мене від початку мого покликання до священства і до сьогоднішнього дня впродовж 20 років.

Чи відбудеться на Вашу думку об’єднання Церков ?

Ми надто буквально розуміємо цей термін, ми часто думаємо, що це має бути якась єдина організація. Але я справді не впевнений чи так дійсно має бути,бо цього по суті ніколи й не було. Кожна Церква є самостійною та  автономною у своєму служінні та існування. Коли ми молимось про «єдність святих, Божих Церков», це ще не означає організаційна і структурна єдність, це щось глибше і більше. Важливо, щоб у нас була присутня ота глибинна єдність.

До речі, саме тут соціальне служіння Карітасу є ще одним  містком цієї єдності. Ми не можемо бути всі сопричасниками євхаристійного Христа, але усі ми можемо бути сопричасниками Христа, який є присутнім у потребуючій людині.

Як вам ідея створення «Нашої Хати» та Реабілітаційного Центру «Назарет» ?

Хочу одразу  звернути увагу на важливі напрямки роботи,які Карітас Дрогобич робить на власній ініціативі, а також на ініціативі людей, які відчувають потребу у служінні. В першу чергу це  стосується  РЦ «Назарет», який є справді єдиним цього роду центром у нашій Церкві. В цій ситуації  ми можемо перефразувати слова Христа про відвідування ув’язнених. Сьогодні ж реабілітанти «Назарету» є також ув’язненими своєю залежністю – наркотичною , алкогольною чи якоюсь іншою. Ми як Церква вкотре  сьогодні дякуємо Карітасу Дрогобич, що він взяв   на себе цей виклик і наполегливо звершує це служіння.  Ми усі розуміємо, якою складною є ця праця, очевидно, що вона вимагає матеріальних і духовних затрат.

Це ж стосується і «Нашої Хати». Трапляється у житті так, що людина знаходиться на узбіччі суспільного буття, потрапляє на соціальний маргінес, тоді  вона почувається  нікому непотрібною, але водночас це людина, до якої прийшов Христос. Ми читаємо у Євангелії як Христос  обідає з грішниками та блудницями і це є ознакою того,що Ісус прийшов і до них, не відкинув їх зі свого серця. «Наша Хата» це насправді дуже символічна річ , це символ живої віри. Як каже  Апостол  Павло – Ми не маємо тут постійного місця, але  прямуємо додому до Небесного Отця. Тому для цих людей з «Нашої Хати» це є також свідченням того, що кожного з них очікує дім в Царстві Небеснім.

www.caritas-sde.org