Блаженніший Святослав: «Це наша і ваша боротьба за свободу!»

«Я завжди казав і кажу, що Україна не є ворогом Росії», – говорить в інтерв’ю для КАІ Блаженніший Святослав. На питання, що буде далі, він визнає, що «майбутнє України не буде вирішене на полі бою. Його можна вирішити виключно в трикутнику: Україна, Росія, Захід. Бо без Росії і її прийняття буде важко знайти позитивне вирішення для України».

До вашої уваги текст інтерв’ю Блаженнішого Святослава для польської агенції «КАІ».

KAI: Ситуація в Україні стає щоразу драматичніша і то попри перемир’я, яке виглядає дуже крихким. Як її бачить Ваше Блаженство, як Глава УГКЦ?

Блаженніший Святослав: Ситуація в Україні драматична, але не трагічна. На нас напали. Це війна – це потрібно говорити відкрито! Це не внутрішній конфлікт, як стверджує російська пропаганда. Двадцять тисяч російських військових перебувають на території Української Держави, переважно в донецькому і луганському регіонах. Там є російські танки та інша спеціалізована зброя. Щодня – навіть під час перемир’я – гинуть люди.

Втрати серед населення сягають вже 3 тисяч вбитих. Цілі українські села були знищені. Наприклад, поблизу Луганська існувало село, де проживали лемки, переселені туди з Лемківщини. Його зрівняли з землею. Систематично руйнується наш край і вбивають наше населення. Тим часом російська сторона вперто твердить, що це внутрішній конфлікт, а не напад з боку Російської Федерації.

Цю болісну правду – в результаті російської пропаганди – мало хто хоче прийняти. А це тому, що ця війна відрізняється від відомих досі. Гібридна війна – а саме з такою ми маємо справу – полягає у веденні ефективної війни передусім в інформаційній сфері і маніпуляції свідомістю.

КАІ: А як ви оцінюєте ставлення Заходу?

У тому, що дійшло до агресії Росії в Україні, частково є провина Європейського Союзу, який показав, що він є слабким, і не хотів визнати, що маємо справу з війною проти однієї з європейських держав. Якщо Росія бачить, що ЄС і США не хочуть адекватно реагувати на ситуацію, то вважають, що мають дозвіл на агресію. Санкції проти Росії є добрим кроком, але запізнілим. Найвищий час, щоб Європа відчула себе більш відповідальною. На це мусимо надіятися, тим більше що Україна повірила в те, що Європа є її союзником. Протести на київському Майдані були маніфестацією проєвропейськості нашої країни.

Ми завжди вважали, що Європа побудована на цінностях. Тепер виникає запитання: чи вона здатна боронити ці цінності? Знаємо, що суспільства не лише будуються на цінностях, але цінності треба також вміти боронити. А цього Європа собі вже не усвідомлює.

КАІ: А, можливо, це вже минуле, і нами править чистий утилітаризм…

Ми стаємо перед великим викликом, бо якщо сьогодні Європа віддасть Україну в руки Росії, то невдовзі і сама загине. Зараз ідеться про нашу і вашу свободу! Це гасло незалежності поляків сьогодні стало гаслом українців. Те, що сьогодні робиться з нами, завтра буде робитися з вами. Мусимо говорити про те, як створити механізми ефективної оборони цінностей, які декларує Європа.

Для нас, українців, великим болем був факт збиття малайзійського Боїнга, в результаті чого загинуло майже 300 осіб. А чи на Заході через два місяці хтось ще про це говорить і робить з цього відповідні висновки? Це означає, що Європа забуває про своїх жертв, які є жертвами українського конфлікту? Чи поступає вона відповідно до системи європейських цінностей? Якщо Європа про це забуває, то це означає, що вона не зможе відповідно реагувати в ім’я європейських цінностей. А завтра, можливо, продасть Україну?

КАІ: Чи Україні необхідна зовнішня військова допомога?

Україна хоче боронитися сама і може боронитись. Тут ми не потребуємо військ США чи інших держав НАТО. Ми самі можемо дати собі раду, однак за умови, що будемо мати відповідну зброю. Тим часом українське військо не має зброї, бо армія була цілеспрямовано дезорганізована в часи правління Віктора Януковича. Для безпеки Європи не потрібно будувати нових баз НАТО в Західній Європі, треба лише допомогти Україні захистити себе саму. А для цього необхідна військова техніка.

КАІ: Тим часом Захід більше вірить в мирні заходи, аніж військові. Чи стосовно Росії такий шлях має шанс?

Майбутнє України не буде вирішуватися на полі бою. Його можна вирішити винятково в трикутнику: Україна, Росія, Захід. Бо без Росії і її прийняття буде важко знайти позитивне вирішення для України. Росія почала цей конфлікт і мусить його завершити. Тому настільки важливою є дипломатична діяльність. Раніше чи пізніше війна завершується порозумінням. Мусимо допровадити до цього, бо гинуть люди. Росія також дуже багато втрачає. Ця ситуація може стати каталізатором важливих внутрішніх змін у Росії. Кремль мусить це собі усвідомити.

Я завжди казав і кажу, що Україна не є ворогом Росії. Ми, українці, не розуміємо, чому Росія нас атакує. Кажуть, що ми – ворожа держава. Це не має нічого спільного з правдою.

Україна шукає діалогу і партнерства, особливо у сфері культури. Мешканці півдня і сходу країни мають своїх близьких, родичів і друзів у всій Росії. Для них ця агресія є дуже болючою. Для обох суспільств: українського і російського.

КАІ: Але дипломатія понад усе…

Якщо не дипломатія, то залишається війна. Але ж усі хочуть її уникнути, Росія також.

КАІ: Росія?

Я так вважаю і хочу в це вірити…

КАІ: Які надії пов’язують українці з обранням Дональда Туска, котрий у грудні обійме посаду глави Європейської Ради?

Уже говорять, що однією з найнебезпечніших осіб для Росії в Європейському Союзі є Дональд Туск. Вітаю Польщу і особисто пана Туска.

КАІ: Якого розвитку подій в Україні очікує Ваше Блаженство?

Цього ніхто не знає і я також. Одне я б хотів наголосити. Зовнішня агресія має наслідком утвердження української народної ідентичності. Сьогодні до неї признаються також і ті, хто раніше визначав свою ідентичність в цілком інший спосіб.

Сьогодні українським народом стали майже всі, незалежно від етнічного походження, політичної чи релігійної орієнтації. Відмінне етнічне походження – особливо на сході – спричинило до того, що люди там не відчували сильної української ідентичності. Сьогодні етнічне походження втрачає своє значення, а формується народ у громадянському сенсі: «Я – українець, оскільки ідентифікую себе зі своєю українською батьківщиною, незалежно від того, якою мовою розмовляю чи в якій церкві молюся». Люди починають розуміти, що Україна є їх державою, а її незалежність і цілісність є необхідним елементом їхнього майбутнього.

КАІ: А які є приклади цього?

Хоча б Маріуполь, найбільший порт над Азовським морем. Три місяці тому на місцевому референдумі велика частина мешканців голосувала за проголошення автономної Донецької народної республіки. Однак, коли вони побачили наближення російських танків, то для них це був такий шок, що Маріуполь став фортецею української ідентичності.

КАІ: То ким є сепаратисти?

Справжніх сепаратистів в Україні є дуже мало. Вісімдесят відсотків з них прийшло з Росії, а лише двадцять – місцеві. Серед них є люди, які були відкинені на узбіччя владою України, а також кримінальні елементи.
 

КАІ: Важливим елементом у формуванні національної свідомості є також релігійна віра. В Україні є різні Церкви, а частина православ’я є залежною від Московського патріархату.

Україна завжди була територією, на якій виникали конфлікти на релігійному фоні. Але сьогодні такого нема. Релігійні громади діють як одне ціле – навіть Українська Православна Церква Московського патріархату. Ця Церква має нового Главу – Митрополита Київського Онуфрія. Побачимо, яким чином він буде будувати відносини з Москвою, а з іншого боку з незалежною Українською Державою. Важливо, що першим актом Синоду цієї Церкви після вибору нового Глави був заклик припинити вогонь – скерований до всіх сторін. Це важливо.

Добра атмосфера панує в рамках Всеукраїнської ради Церков. У найважливіших справах ми єдині. Не лише на словах, але і в діях. Усі Церкви діють на користь вільної України, допомагають війську.

КАІ: Яким чином?

У парафіях – греко-католицьких та інших – збирають гроші на потреби війська. Це необхідно, оскільки команда Януковича провела далекоглядне знищення армії. Збірки проводять усі Церкви, включно з московською. Вони підтримують тих, хто захищає спільну батьківщину.

Ми купуємо не зброю, а каски, бронежилети, ліки, пов’язки, продукти харчування і т. д. Гроші на це збираємо в парафіях.

Церкви допомагають також в організації медичної допомоги та допомагають біженцям з територій, де тривають бої. Ми надаємо безпосередню опіку, шукаємо помешкання, намагаємося допомогти в інтеграції у новому середовищі та знайти роботу. Окрім того, наша Церква – як і інші – відсилає капеланів на фронт.

КАІ: Скільки греко-католицьких капеланів супроводжують військових?

Сьогодні двадцять п’ять. Якщо бригада з Галичини їде на схід, то зі своїм священиком.

КАІ: Греко-Католицька Церква є також речником української справи закордоном?

Важливим елементом місії Церкви є турбота про істину. Нещодавно я скерував до глав міжнародних єпископських конференцій і міжнародних організацій, включно з ОБСЄ і ООН, лист, в якому пояснив ситуацію в Україні. Його отримали також православні Церкви та лідери інших релігій. Це була відповідь на розісланий раніше лист Московського патріархату, де ситуацію в Україні було представлено як «релігійну війну». Можна було прочитати, що «уніати» і «розкольники» вбивають православних. А в цей час відносини між Церквами в Україні були такими корисними, як ніколи раніше. Я не міг мовчати!

КАІ: Як у цьому контексті можна розцінювати позицію Патріарха Кирила і Російської Православної Церкви? Можливо, він стоїть на роздоріжжі між страхом перед Путіним і побоюванням втратити вірних в Україні?

На тему відносин Патріарха з Президентом Росії я не буду говорити. Загалом, ієрархія Російської Православної Церкви залишається під впливом державної пропаганди Росії і переносить її на релігійний рівень. Це дуже небезпечно.

КАІ: Чи в цьому контексті слід розуміти концепцію «руского міра», проголошену Патріархом Кирилом, що означає покликання Росії до духовного проводу у світі слов’янських православних країн?

Концепція «руского міра» впала разом з агресією на Україну. Це не має нічого спільного з «духовним проводом». Зараз Патріархат говорить про історичну Русь. І таким чином намагається виправдати приналежність до «історичної Русі» тих територій, якими зацікавлена Росія з огляду на свій геополітичний інтерес.

Якщо хтось із представників християнської Церкви замість того, щоб бути апостолом любові, миру і поєднання, починає бути проповідником ненависті, то бентежить народи і нападає на релігійний мир, який є в Україні.
 

КАІ: Чи теперішня ситуація може привести до об’єднання трьох православних Церков в Україні? І таким чином до визволення тієї, що залишається під впливом Москви?

Вірні кожної з цих трьох Церков: Московського патріархату, Київського патріархату і Української Автокефальної Православної Церкви почали вимагати від своїх священиків примирення і єдності.

Нагадаємо, що кожна з трьох православних Церков в цій країні декларує себе як автокефальна, проте лише одну визнає світове православ’я: Українську Православну Церкву (УПЦ МП). Російська агресія спричинила кризу в лоні цієї Церкви. Знаю, що для братів і сестер з цієї Церкви важливим є збереження її цілісності, проте це може бути нелегко.

КАІ: Чи надалі актуальною є концепція, яку сформулював кардинал Любомир Гузар, що після отримання статусу патріархату для УГКЦ навколо неї може зродитись рух поєднання східного християнства?

Найбільше я б хотів, щоб це дійшло до свідомості православних. Встановлення патріархату для УГКЦ не є «нападом» на московське православ’я чи Константинополь. Ми хочемо, щоб наш майбутній патріархат мав екуменічний вимір і був відкритий до інших. Зрештою, ми всі є дітьми того ж Хрещення св. Володимира.

КАІ: А чи відчуває Ваше Блаженство достатню солідарність з боку європейських Церков?

Солідарність Церков є надзвичайна. Тут я хотів би особливо подякувати Католицькій Церкві в Польщі. Як єпископам, так і вірним, тим, хто молиться і постить в намірі України. Важлива також і гуманітарна допомога.

КАІ: Чи її достатньо? Що можна було б ще зробити?

Великою проблемою є біженці з районів, охоплених війною. Українське суспільство неспроможне допомогти їм достатньою мірою.

Тому велике прохання до поляків, щоб передавали іншим правду про те, що відбувається в Україні. Інформаційна війна, яку веде Росія, є надзвичайно небезпечною. Якщо Захід піддасться дезінформації, то наслідки будуть трагічними.

КАІ: Яким Ваше Блаженство бачить майбутнє?

У принципі, я є оптимістом. Оптимізмом сповнюють мене трансформації, які переживає українське суспільство в різноманітних сферах: політичній, військовій, соціальній і т. п. Настільки позитивних змін Україна не переживала впродовж 23 років Незалежності. Ми перестали бути аморфною пострадянською державою. Переживаємо родові муки, які приносять страждання, але дають надію на нове життя. Цей процес вже не під силу знищити російським танкам. Як християни, ми віримо в Бога, який є Господом історії, в Його руках доля усіх народів. Вірю, що Бог благословить зусилля суспільства, яке обороняється, відроджується і йде за голосом Євангелія.

Пам’ятаймо, що жодна війна не триває вічно. І цей конфлікт закінчиться. Як Глави Церков, ми повинні мати бачення майбутнього. Президенти, генерали і їхні концепції змінюються, а Церкви і народи залишаються. Перед Церквами в Україні стоїть питання: за яке майбутнє України і тієї частини Європи ми виступаємо як християни?

КАІ: Чи вершиться моральна революція, що розпочалася на київському Майдані?

Київський Майдан – у ширшому значенні цього поняття – ще не закінчився. Наша революція моральна, і відшукання гідності людини переходить до нової фази. Для революцій характерний вимір трагічний, але теж і величний.

Як я вже казав, маємо три фактори, якими можемо окреслити нашу актуальну ситуацію: Україна, Росія і Захід. Відомий арабський філософ і лікар середньовіччя Авіценна говорив, що лікар, який приходить до хворого, повинен зважати на три фактори: хворобу, особу хворого і лікаря. Авіценна наголошував: якщо хворий буде на боці лікаря, то вони разом подолають хворобу.

Переклад: «Католицький Оглядач»