Андрей Шептицький. Той, що у вічності пам`ятає кожного

Чи мають ці «темні плями» вплив на процес беатифікації Князя Церкви, заступництво якого і після його фізичної смерті відчувають тисячі вірних? Це питання кореспондент Укрінформу задала голові місії «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» отцю Полікарпу Марцелюку.

- Отче, чому процес беатифікації митрополита Шептицького, якого вірні вже давно шанують як святого і на собі відчувають його заступництво, спочатку був  «відкинений» Ватиканом, а потім розтягнувся на  тривалий час?

- Якщо йдеться про першу спробу беатифікації Шептицького у 50-му році минулого століття, яку нібито відкинув Ватикан, то згідно із законодавством того періоду, беатифікацію можна було починати не раніше як через 10 років після смерті особи. Тепер цей термін скорочено до 5 років. Якщо процес канонізації Митрополита розпочався в 1954 році, значить була дотримана канонічна вимога.

- Проте вдруге беатифікація Митрополита була заблокована у 60-х польським примасом архиєпископом Вишинським. Чим пояснюється це протистояння?

- Мотивація мені невідома. Проте знаю, що це «вето» вдалося подолати після втручання сина львівського рабина Курта Левіна, якого в роки німецької окупації врятував від смерті Шептицький. Його свідчення під час аудієнції в Папи дозволили зняти блокаду з процесу. Пізніше зі сторони Вишинського було повторне блокування. Його подолав, повернувшись із 18-річного заслання, патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий.

- І все ж процес затягнувся на багато десятиліть

- Формальною трудністю було те, що матеріали, які Митрополит писав і збирав, його послання, з якими він, як батько, звертався до своїх дітей (таких було 670) - увесь цей масив, що зберігався у фондах єпархіальної консисторії, був конфіскований НКВС і перевезений до Києва. А однією з вимог беатифікації є не лише свідчення очевидців, які могли передати досвід спілкування з Митрополитом, а й вивчення архівних матеріалів. Їх лише  у незалежній Україні повернули до Львова і відкрили для досліджень.

- НКВС ці матеріали, так би мовити, взяв на зберігання?

- Епістолярна спадщина Шептицького потрапила до так званих фільтраційних фондів НКВС. Із неї там «відфільтрували» 26 томів агентурно опрацьованих матеріалів, вичленивши «антирадянську діяльність» Митрополита через рік після його смерті.

- Для чого це було потрібно?

- Митрополит намагався знайти спільну мову з радянським урядом, але не ціною якихось поступок, зради. Уже на схилі літ він посилає до Москви делегацію, до складу якої входив і його брат Климентій. У першопрестольній їм прямо заявили: мусите добитися, щоб підпілля українських націоналістів перестало протидіяти радянській владі. Як ми знаємо, така умова не була прийнята. Підпілля в Західній Україні проіснувало до 1950 року. І тільки масові вивезення людей до Сибіру та масштабні каральні операції (фактично винищувалися цілі села), жорстокі методи поліцейсько-військового терору змогли ліквідувати цю солідарність суспільства, спротив і несприйняття радянської дійсності.

Митрополит Шептицький бачив всю справедливість цього опору, бачив жертви, бачив поведінку радянського уряду в часи війни, коли тисячі беззбройних людей кидали на позиції до зубів озброєного противника, бачив діяльність засланих Москвою партизанських загонів, які із середини розколювали суспільство. Він і мертвим був небезпечним. Раз Церква не пішла на придушення національного руху, влада пішла на придушення Церкви. У радянського режиму була напрацьована схема ліквідації УГКЦ і дискредитації її лідера. Така практика затертя або очорнення пам`яті видатної людини існувала ще за часів Римської імперії: Нерон залишився в пам`яті людей лише як тиран. З Митрополита намагалися зробити німецького колабораціоніста, ватиканського шпигуна (коли Шептицький посилає своїх клериків за освітою до відомих європейських наукових центрів).  Ці висновки посилалися суспільству через засоби масової інформації. То чи треба дивуватися, що певні стереотипи, сформовані НКВС, дожили до наших днів.

- «Іванна» лежить у цьому ж ключі?

- Так. Це не були якісь історичні дослідження. Це були фільми,  які будь-яким чином мали дискредитувати духовенство.

- Могло таке бути, щоб митрополит, як там показано, зрадив тайну сповіді?

- Я б взагалі не сприймав ці фільми як аргумент, бо якби була зрада сповіді, священика тоді не має права ніхто розрішити, крім Апостольського престолу. Відповідно, в Римі осіли б документи, які освідчували, що з боку того чи іншого священика була зрада сповіді. Коли починається процес беатифікації, подається запит єпископами,  чи Рим не має нічого проти цього. Фактично, перевіряються архіви на предмет наявності якихось матеріалів, які б заперечували святість певної особи. Якщо Рим відповів, що таких документів нема, то дається «нула остра», тобто він не заперечує проти беатифікації.

Якщо ж знайдуться якісь документи, єпископ вже на рівні єпархіального дослідження може зупинити цей процес. Ми знаємо, що Рим не мав ніяких заперечень і римська стадія доведена до кінця, значить таких документів не було. Автори фільму трошки знали богослів`я, читали «Овод», знали, що священик може зрадити сповідь і намагалися підвести цей матеріал під Митрополита.

Водночас і Шептицький прекрасно знав богослов`я і орієнтувався зовсім на інший приклад - приклад святого сповідника Івана Непомука - одного з духівників чеської королеви. Коли король засумнівався в її вірності, він намагався змусити священика зрадити сповідь. Не добившись цього, духівнику вирвали язик, а пізніше із Карлового мосту скинули в ріку. Після того мощі дістали і Непомука було проголошено святим сповідником. Духовність митрополита була такого ж рівня. У своєму житті він намагався здобувати постулат святості, починаючи від новіціанту, коли він переступив поріг Добромильського монастиря. Зрештою, ще із самого дитинства в сім`ї він засвоїв почуття любові як жертви. І починаючи з малого віку, молився до святої Катерини, святого Йосафата, який був мучеником і сам слідував їх прикладам, просив у батька благословення для того, щоб піти в монастир. Тільки через те, що батько його не благословив, він закінчує студії, пізніше військовий вишкіл, і аж хвороба, яка фактично поставила на межу його життя, дає батькові зрозуміти, що це Господній палець вказує на інше покликання сина і він віддає його на служіння Богові. Хто знає постать Шептицького, не може повестися на «фантазії» про його зрадництво.

- Як же тоді пояснити, що він надсилав листи Гітлеру і Сталіну? Чи це знову ж таки радянська пропаганда?

- Не Гітлеру, а Гімлеру. Послання до Гімлера, дійсно, було, і Митрополит закликав у ньому не вбивати євреїв, бо не можна виправдати братовбивство чи вбивство без причини. Цим посланням Глава УГКЦ примушував замислюватись гітлерівського бонзу, що той іде проти заповіді «не вбий». На жаль, безрезультатно. Якщо можна закидати, що Митрополит говорив правду вбивцям у час війни, то нехай закидають. Про «діалог» із Сталіним я вже розповідав. До «вождя народів» також було звернення, в якому Церква висловлювала визнання перемоги радянських військ над фашизмом і свою готовність жити в державі, якщо тільки держава не буде суперечити релігійним та моральним принципам християнства. Що з цього вийшло, ми знаємо. УГКЦ не дала інструменталізувати себе, як це зробили із Московською православною. І змогла залишитися вірною Христові і в часи найбільших гонінь.

- При своїй молитовності митрополит Андрей був "світською" людиною, як сказали б тепер - видатним топ-менеджером у багатьох сферах суспільного та економічного життя

- Так, український Мойсей вивів Галичину із непросвітної бідності, безпосередньо приклався до економічного відродження краю. Сучасники називали його найуспішнішим економістом Галичини. Він демонстрував дуже глибоке розуміння проблем української громади, бо казав: «Лиш та суспільність багата і сильна, в котрій всі, або майже всі, відповідно до свого положення, суть заможні». Адже соціальна нерівність і бідність призводить до воєн. У цьому він переконався в Росії, де з 1914 року відбував трирічне ув`язнення, бачив і лютневу, і жовтневу революції. Бачив, до чого вони приводили і якими жертвами платили за соціальну нерівність, наскільки важливе питання добробуту громади. І тому намагався підтягнути, показав себе як потужний діяч у соціальній сфері. З його ініціативи було створено  Маслосоюз (охопив  80 відсотків парафій), Краєвий пекарський кооператив "Хлібосоюз", кооперативні спілки  заводи, зокрема і цегельний та кахельний, інвестував у фабрику солодощів, продукція якої продавалась у Європі. Масштаби фінансово-економічної діяльності митрополита Андрея вражають: він  активно провадив операції з нерухомістю, придбав зокрема 1138 моргів  землі у Зарваниці, частину якої передав монастирю студитів, решту - під сиротинець. Особливо важливою вважав банківську сферу, а тому більшість фінансово-економічних проектів здійснював через галицькі банківські установи - "Дністер" (був почесним президентом товариства та одним з найбільших його акціонерів), заснував Сільськогосподарський іпотечний банк, в який вклав мільйон корон, та Земельний банк. Активно провадив  нафтовий бізнес та будівельний у Німеччині та Голландії. Виручені кошти  використовував на соціальні проекти. Як і власні кошти, які отримав у спадок від рідних. Але не лише вкладав кошти, а й прагнув навчити галичан практичності. Застерігав, аби берегли і не розпродували землю, просив заробітчан (почалась масова еміграція) повертатися додому, бо гроші грошима, а коли діти залишаються без батьків, то ніякі достатки не замінять їх. Ініціював створення ремісничо-промислових бурс (шкіл). Заснував Народну лічницю, де могли безкоштовно лікуватися бідні люди, а сестрами-жалібницями працювали монахині. До речі, лікувалися там не тільки українці. Тридцять відсотків «ліжкомісць» займали поляки та євреї, а лікарями працювали українці, яких виживали з польських медичних установ. У багатьох починаннях його правою рукою був брат Климентій  -  практичне  продовженням його творчих задумів. І це є приклад жертовного служіння, яке зуміло консолідувати наш український народ і щоденними добрими вчинками  розбудовувати практику християнського суспільства, яке б мало добре коріння, культуру. Митрополит неодноразово повторював: можна загубити і віднайти державу, проте загубивши культуру, нація стає мертвою.

- Саме  цим ми завдячуємо безцінній спадщині, яку залишив митрополит?

- Подорожуючи світом, Митрополит завжди повертався із цінними експонатами. Для них придбав Палацовий будинок з флігелем на вулиці Мохнацького (нині - Драгоманова, 42). Але скоро й тут  колекції стало затісно і Шептицький виділив 20 тисяч доларів для будівництва ще одного корпусу. На початку 1930-х років збірка музею вже нараховувала понад 80 тисяч експонатів. Але, на жаль, частина унікальної збірки у 50-х роках була безжально знищена.

Опікувався Шептицький і діячами мистецтва. Завдяки цьому у Львові зародилась та розвивалась унікальна школа художника Олекси Новаківського, котра дала світові геніальних майстрів пензля.

- А яка доля велетенського доробку самого митрополита?

- Архів митрополита повернувся до Львова. Частина його знаходиться в Державному архіві. Частина - у науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. Проте тільки з 90-х років до них був відкритий доступ. І плеяда істориків займається їх впорядкуванням. Зокрема, музей Історії релігії видав збірку «Український Мойсей».  Є дослідник творчості Шептицького отець Августин, який вивчає збірку Ватикану. Понад двадцять років впорядковує архів Шептицького  завідувач сектору релігієзнавства Центрального державного історичного архіву у Львові  Оксана Гайова,  яка нещодавно видала чотиритомник із пасторськими посланнями глави УГКЦ. Ми зробили працю «365 днів з митрополитом Андреєм», з кожного послання старалися вибрати якісь сентенції, щоб показати з усього масиву його доробку основні віхи, на які він звертає увагу.

- Однією із передумов беатифікації є наявність чуда за участю особи,  яку мають зарахувати до сонму святих. Чи є вони в активі Митрополита?

- Звичайно. Під час однієї з хресних доріг до нас звернулася людина, яка хворіє на міопатію - прогресивну атрофію м`язів. Під кінець хресної дороги дівчинка роздавала образки із зображенням Андрея Шептицького і часточкою реліквії. Подивившись на дівчинку, чоловік відчув тепло в руці і зміг простягнути руку, яка вже роками висіла як пліть, щоб взяти образок. А коли прийшов до нас складати свідчення, вже зміг самостійно подзвонити у дверний дзвінок.

Ще один випадок трапився в лікарні швидкої допомоги. Там усі лікарі щоденно роблять дива, без належного забезпечення рятуючи життя. Проте той випадок здивував навіть їх: у жінки з діабетом відкрилась і не гоїлась рана на нозі. Хвору готували до ампутації. Проте вона ревно молилася до образка із зображенням Митрополита і раптом відчула перелом у своєму стані. Рана почала гоїтися, хоч цукор залишався на тій же позначці. Лікарі дають свідчення про те, що картина зцілення не піддається поясненню з боку медицини. Ці свідчення і нас спонукають до роботи, показуючи, що постать митрополита Андрея Шептицького є живою в пам`яті людей і цю пам`ять потрібно поширювати, бо зараз знову час війни в українському суспільстві, час соціальних негараздів, знову є потреба звернути увагу на культуру. Адже навіть у час війни ми маємо залишатися на засадах любові, тримати справедливу оборону, але при цьому залишатись християнами, бо якщо християнська любов поступиться логіці війни, ми з миротворців перетворимось на терористів, не будемо нічим ліпшими від бандитів. Зараз солідарність нації на фронті творять волонтери, які своєю жертовністю зігрівають бійців.

Митрополит був надзвичайно душевною людиною, тому йому відповідали взаємністю, намагалися поздоровити з іменинами. Звичайно, він не міг відповісти кожному, тому казав: зараз я не можу вам відповісти, але коли буду у Вічності, пам`ятатиму кожного і коли тільки до мене звернетеся, я вислухаю ваше прохання.

29 липня у Львові в день 150-річчя Андрея Шептицького відкриється пам`ятник українському Мойсею. Цей проект ще за життя вподобав собі сам митрополит. Проте жоден монумент не зможе передати всю велич цієї постаті, якого УГКЦ уже вважає своїм святим, на якого уповають і отримують допомогу вірні. Не випадково на урочистостях очікується участь понад 70 тисяч паломників з усіх регіонів України.

Нінель Кисілевська, Львів