Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди випускних рочистостей магістрів УКУ

Ми слуги непотрібні, виконали те,
що повинні були зробити (Лк. 17, 10).

Всесвітліший отче Богдане, ректоре Українського католицького університету!
Всесвітліший отче Ігорю, ректоре нашої семінарії!
Достойні сенатори Українського католицького університету!
Достойні викладачі, працівники цього унікального навчального закладу нашої Церкви й України!
Достойні випускники магістерських програм, які сьогодні святкуєте своє свято!
Всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі студенти Українського католицького університету!
Дорогі батьки, гості сьогоднішнього свята!

Христос народився!

Слово Святого Євангелія (Лк. 17, 3–10), яке ми щойно почули, умовно поділяє різні теми й об’єднує їх в одне читання. Хтось може навіть сказати, що цьому уривку бракує логіки. Пригадую твердження свого вчителя, який казав: якщо ти в чомусь не бачиш логіки, то це означає, що там є інша логіка. Сьогодні євангельське слово запрошує нас шукати в ньому Божої логіки.

У першій частині читання ми чуємо про прощення. «Коли згрішить твій брат, докори йому, і, як він покається, прости йому. І коли сім раз на день він згрішить проти тебе й сім раз повернеться до тебе та й скаже: каюсь, – прости йому» (Лк. 17, 3).

У другій частині йдеться про слугу, який виконує своє завдання. Євангелист запитує, чи господар дякуватиме своєму слузі, чи будуть якість почесті виявлені тому, хто виконав лише те, що мав виконати. У чому полягає зміст справжнього служіння?

Ці дві частини поєднує між собою слово про віру, хоча б таку маленьку, як гірчичне зерно, – про віру, про яку просили в Ісуса апостоли, кажучи: «Додай нам віри» (Лк. 17, 5).

Обидві частини нинішнього євангельського читання пронизані глибоким і живим Божим словом, зверненим до нас. Бо хто є той, що прощає сім разів на день? Це Господь Бог! Він ніколи не втомлюється нас приймати, прощати, очищати, примирювати із Собою. Це ми втомлюємося просити в Бога прощення, а Його милосердя є значно більшим навіть за людську здатність грішити. Господь приймає людину, тішиться, коли вона кається, звільняє її з від гріха, повертає їй назад гідність Божого всиновлення.

Хто той слуга, який показав справжній приклад служіння, який сів за стіл і вмив ноги? Хто той слуга, який зараз нам служить як головний служитель Божественної Літургії? Це наш Господь-Спаситель! Це Він, як каже апостол Павло, «існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги…» (Флп. 2, 6).

Ісус прийшов, щоб послужити людині. Він сам сказав про себе: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Прийнявши вигляд слуги, Христос став першим, який похилився над зраненим, відкинутим, хворим і немічним людством. Він не чекає від нас якихось почестей, бо людина ніколи не може належно подякувати Богові за все те, що Він для неї зробив.

Наш Господь-Спаситель показує у своїй земній місії приклад справжнього, автентичного служіння: перенести центр тяжіння, довкола якого обертається наше життя, із власної вигоди, прагнення до особистої слави чи компенсації, на пошук добра ближнього, того, кому Він прийшов послужити. Його служіння – це вияв спасенної, животворної Божественної любові!

Що означає вірити, мати віру, навіть таку маленьку, як гірчичне зерно? Це означає не лише мати знання про Бога, який перебуває десь далеко. Сьогодні магістри філософсько-богословського факультету знають багато про Бога, але цього замало. Каже апостол Яків: «Біси вірують, та тремтять» (Як. 2, 19). Замало навіть мати особистий стосунок із Ним. Вірити – це наслідувати у своєму житті спосіб існування і дії цього Божественного Служителя. Йдеться не лише про імітацію, а про те, щоб дозволити Йому через мене, моє життя, мої вміння і дари, навіть мій диплом магістра послужити людині в наші часи.

Можливо, слухаючи Боже слово, викладачі, які вкладали у ваші серця та уми свій досвід і свої знання, стоячи сьогодні перед Божим престолом, кажуть: ми є слуги непотрібні, зробили все те, що нам було наказано зробити.

Сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що, хоч довкола лежить сніг, у нас – радість жнив. Дякуємо Йому за вас, дорогі магістри, які одержите науковий ступінь як ще один інструмент, щоб послужити нашому народові.

«Ми слуги непотрібні…» (Лк. 17, 10). Служити – це один із принципів нашого Українського католицького університету. Щоб це здійснити, потрібно цього навчитися, дивлячись на конкретні приклади, вірячи в Бога, у першого і найвищого Служителя.

У цій Божественній Літургії ми дякуємо Богові за кожного з вас, за те, що ви обрали Український католицький університет. Дякуємо Йому й за те, що змогли вам послужити на вашій дорозі здобуття вищої освіти. Але тепер ви послужіть своєму народові всім тим, чого ви навчилися, що знаєте і вмієте. Будьте служителями для своєї Батьківщини.

Ми бачимо, що довкола нас є багато тих, що хочуть панувати над нашим народом, використовувати його для особистого успіху, часто егоїстичного та руйнівного і для держави, і для самого нашого народобудівництва. Натомість мало тих, які б, за словами митрополита Андрея Шептицького, «довголітньою муравлинею працею» (Слово до молоді, 1932) працювали над рухом нашого народу вперед до пасхальної свободи.

Сьогодні бажаю кожному з вас бути служителями, які, закінчивши католицький університет, підпережуться, візьмуться до роботи, не шукаючи слави чи швидкого успіху. Нехай це служіння буде змістом вашого життя, бо славу тому Служителеві, Сину єдинородному, дав не світ, а Отець Небесний. Це Він підняв Його і дав Йому ім’я, яке є понад усяке ім’я, перед яким схиляє коліно кожен на небі, на землі і під землею.

Якщо ви виконаєте таке служіння до кінця, то знайдете Божу славу, яку Він дасть вам як тим, хто  гідно здійснив свою життєву місію. Амінь. 

+ СВЯТОСЛАВ