Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Стрітення Господнього

… Бо мої очі бачили Твоє спасіння…
світло на просвіту поганам… (Лк. 2, 30–32).

Преосвященний владико Йосифе!
Високопреподобні та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі парафіяни, молільники нашого Патріаршого собору!
Дорогі учасники цієї Божественної Літургії за посередництвом живої трансляції!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят у літургійному році. Коли Святі Отці розкривали нам багатство християнської традиції, то показували, що кожне з таких свят відкриває нам, людям, які тепер живуть, певні підвалини, основи нашого християнського життя. Події з життя Богородиці та Ісуса Христа свідчать не лише про них, а й про нас, про наше сьогодення і духовні пошуки. Це відповідь на життєві питання людини всіх часів і народів.

Нинішнє свято пов’язане з подією, яка ввійшла до книг Святого Євангелія і яку велів виконувати старозавітний Мойсеєвий закон. На сороковий день після Різдва Христового, згідно з цим законом, Пресвята родина, Марія і Йосиф, принесли до храму маленького Ісуса.

Чому цього дня вони прийшли до храму? Який зміст був у цьому приписі? Що сталося в цей момент?

Ми називаємо це свято Стрітенням. Бо Господній припис був наче дороговказом, який скеровував Марію і Йосифа до якогось особливого моменту в історії людства, до Стрітення. Старозавітний закон наказував жінкам перебувати впродовж сорока днів після народження дитини начебто окремо від спільноти віруючих, від народу, доки, за словами євангелиста Луки, «сповняться дні очищення їхнього» (Лк. 2, 22). А тоді треба було прийти до храму і здійснити певний ритуал.

У чому полягали ті дні очищення? Йшлося про певне розуміння межі між життям і смертю, між Божим світом і світом людини. Із старозавітного погляду, жінка, яка народжує, входить у сферу впливу тільки Бога, адже Він є Володарем цього таїнства. Торкаючись таємниці життя і смерті, співдіючи з Богом у народженні нового життя, вона наче виходила на певний період за межі сфери, підвладної людині. І щоб повернутися назад до людської спільноти, вона мала перечекати певний час і здійснити відповідний законний обряд. Йшлося не про фізіологічне, моральне чи духовне очищенням, а радше про ритуал, який означав повернення зі сфери Божественної до суто людської, до земного життя. Ми бачимо Марію і Йосифа, які вертаються назад до життя з іншими людьми.

Однак у випадку дитятка Ісуса був ще один старозавітний припис. Кожний первісток, який розкриває лоно своєї матері, присвячується Богові – так написано в законі. Це було спогадом про особливий порятунок первенців Ізраїлю в Єгипті. Пам’ятаєте, десята кара для Єгипту полягала в тому, щоб однієї ночі померли всі первістки людей і тварин? Але сини Ізраїлю були врятовані в дивний спосіб: ангел смерті оминув будинки, позначені кров’ю пасхального ягняти. І так почалася старозавітна Пасха, вихід, визволення Божого народу. Тож щоб можна мати біля себе первістка, який належав тільки Богові, треба було принести жертву, начебто викупити дитину для життя між людьми, повернути її до тієї родини, яка б далі нею опікувалася.

Ми сьогодні бачимо, як у храмі зустрічаються ті, що повертаються з таємниці життя і смерті з новим життям – Ісусом, який, будучи Сином Божим, народжується від Богородиці Марії та в одній Божественній особі несе всю повноту не тільки людської, а і Божої природи. Хто їх зустрічає? Праведний Симеон і пророчиця Анна, які готувалися відійти з цього життя, стояли перед обличчям смерті. І тут ми наче торкаємося загадки людського відходу у вічність. Смерть тоді уявлялася чимось невідомим, таємним. Її символом була темрява (шеол – це було місце темряви, де перебували всі померлі). Ось зустрічаються ті, які приходять з новим життям, і ті, які готуються відійти в темряву смерті.

Симеон, споглядаючи Ісуса, вбачає в Ньому не тільки новонароджене дитя, що несе в собі іскорку земного людського життя, а й спасіння, тобто світло вічного Божого життя, над яким смерть не має сили. Християнські письменники IV-V століть, осмислюючи сьогоднішнє свято, вказували на його пасхальний характер. Тому ми сьогодні посвячуємо свічки, говоримо про світло, про життя, яке сильніше за смерть. Ми говоримо про появу в храмі Бога, який є носієм життя вічного, який ламає ритуальні поділи між Божим і людським, який входить у світ людини і стає світлом, що просвічує всі народи.

 Сьогодні ми споглядаємо дитятка Ісуса на руках Симеона. Важко собі уявити те зворушення, яке він переживає: Бог дає в людські руки вічне життя!

Ми часто думаємо, що, хоч живемо в цьому світі, усе, що з нами відбувається, лежить не в наших руках, залежить від інших. Так справді стається з людиною, яка потрапляє в неволю. Нею керує хтось інший, вона начебто не має свого життя у власних руках, а повністю підвладна обставинам чи іншим земним володарям.

Однак сьогодні Марія передає Божественного Сина Симеона і він не просто приймає на свої руки маленьке дитя, а бачить у ньому світло життя вічного, яке Господь Бог йому показує. Чоловік своїми руками торкається спасіння від смерті, темряви. Приймає власне вічне життя у Бозі, тому більше не боїться смерті, що підтверджує словами: «…Можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння» (Лк. 2, 29-30).

Сьогоднішня Богослужба каже, що Симеон відходить у смерть благовісником життя, – відходить у країну темряви для того, щоб освітити її надією, що смерть буде переможена. Те світло засяє для кожної людини, незалежно від того, як сильно вона відпала від Бога, як глибоко смерть її обійняла. Тому Стрітення є таким великим святом.

Ми нині також прийшли до храму і споглядаємо на цю таїнственну подію, відкриваючи певні істини про власне духовне життя. Християнин – це той, кому Господь вклав у нутро, у руки світло життя вічного. 

Поширеною є думка, що вічне життя починається після смерті, що в дочасному світі не потрібно зустріти Бога, бо тут панує людина. Секуляризовані суспільства усувають Господа Бога із життєвого горизонту людини.

Християнин – це людина, яка вже в цьому світі починає жити вічним життям. Бо Господь передає нам у руки наше життя, як дочасне, так і вічне. І лише від нас залежить, чи ми загасимо, знищимо той світильник життя вічного, чи дозволимо, щоб це життя в нас зросло, розвинулося, а  відтак щоб просвічувало нас і наш світ, який часто є світом темряви.

Ми нині, у свято Стрітення, покликані зустріти нашого Спасителя. Ми покликані прийняти Його у власні життєві горизонти, у своє серце й на свої руки. Ба більше, покликані цей світильник свято берегти і в його світлі йти вперед. «І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява… Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли. Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім'я його вірують; які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише – від Бога народилися» (Ів. 1, 5, 12-13). Ось зміст сьогоднішнього свята для нас, християн третього тисячоліття!

У день Стрітення ми святкуємо свято богопосвячених осіб, нашого монашества, тих людей, які вмерли для світу, для цього тимчасового, минущого життя. Їхня присутність між нами є наче одкровенням для кожного з нас про те, що нас чекає після смерті, – є світлом життя у воскресінні. Каже Христос: «Бо в воскресінні не женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі» (Мт. 22, 30).

Вітаємо всіх богопосвячених осіб із цим глибоким, важливим святом. Дякуємо вам за те, що у своєму житті ви на перше місце поставили світильник вічного Божественного життя, який у вашій душі запалив наш Господь Ісус Христос ще в момент вашого хрещення. Цьому вічному ви присвятили своє життя.

Ми сьогодні дякуємо Господу Богу за кожного, хто присвячує Йому хоча б частинку свого життя, свого часу, своєї уваги. Ми дякуємо Господу Богу за надію, яку відкриває нинішнє свято для нашого українського народу. Бо бачимо, що Україна стає об’єктом торгівлі між великими й могутніми країнами світу, начебто наша історія і наше життя не лежать у наших руках. Сьогодні Господь Бог немовби повертає назад у руки України її долю. І ми тепер, як ніколи, розуміємо, що за нас ніхто нам не збудує ані рідного дому, ані нашої держави, ані кращого майбутнього для наших дітей.

Божественне світло, що є сьогодні в наших руках, нехай буде для нас світлом надії, що смерть переможена, що темрява страху може бути розвіяна світильником християнського життя. Бо бачили очі наше спасіння, яке Господь Бог у Христі підготував для всіх людей.

Вітаю вас із цим святом! Нехай посвячені свічки, які ви сьогодні винесете з храму, будуть символом Божого життя, що присутнє серед темряви, страху, смерті цієї хвилини нашого народного буття. Нехай милосердний Господь дарує нам життя і надію. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ