Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Богоявлення Господнього

Це Син Мій любий, що Його Я вподобав (Мт. 3, 17).

Преосвященні владики!
Всечесні та преподобні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі брати і сестри в монашестві!
Любі наші парафіяни Патріаршого собору тут, у Києві!
Дорогі діти нашої Церкви в Україні та світі, які зараз моляться і святкують разом із нами за допомогою цієї прямої трансляції!
Дорога молоде! Дорогі діти!

Христос охрестився!

Сьогодні Церква, небо і земля, весь видимий і невидимий світ переживає особливе свято – Хрещення в Йордані Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Цю подію ми ще називаємо Богоявленням.

Нині Христос, схиляючи голову, приходить до Івана Хрестителя – туди, куди люди приносили своє покаяння, збиралися, щоб відкривати Богові серце, чинити правду стосовно свого неправедного, часом грішного життя і просити Божого милосердя – із проханням про хрещення. У цей особливий момент упокорення перед людиною безгрішного Сина Божого, що чинить акти подібно до грішника, у цей момент низсходження Христа у води Йордану, уперше в історії людства об’являється світові єдиний Бог у трьох особах: Отець, Син і Дух Святий. Ми сьогодні чуємо, як сам Бог Отець, вказуючи на Христа, який стоїть у Йордані, каже, ким Він є. Іван чує голос з неба: «Це Син Мій улюблений, що Його я вподобав» (Мт. 3, 17), іншими словами – це Син Мій, у якому спочиває вся повнота (пор. Кол. 1, 19), як читаємо в листі святого апостола Павла.

У тому, хто сьогодні занурюється у води Йордану, спочиває враз із людською природою уся повнота Божества (пор. Кол. 2, 9). Над Сином Божим Іван бачить Духа Святого, який з’являється у вигляді голуба. Цим начебто виявляє предвічне помазання, яке Син Божий отримав у лоні Отця ще перед створенням світу. Він вказує  ім’я Христос, що означає «помазаник Божий». А Син Божий своїм тілом торкає, перетворює, освячує йорданські води.

Для того щоб заглибитися в зміст цієї події, Святі Отці намагалися відкрити глибину Божого слова Старого Заповіту, побачити певні прообрази, передвісники сьогоднішнього дійства. Пустімося разом із ними в дорогу сторінками Святого Письма, щоб зануритися не тільки у води, а й у глибину Божого слова і побачити, що сьогодні хоче здійснити з нами Бог Отець через свого Сина в Дусі Святому.

Першим прообразом сьогоднішньої події можна вважати момент створення світу. Господь Бог створив воду як животворну силу, лише після гріха наших прародичів вона перетворюється на смертоносну стихію. Ми чуємо, що на початку створення Бог Отець промовляє: «Нехай буде так». Син Божий, як Боже Слово, викликає всесвіт із хаосу небуття і темряви до гармонії краси та світла, а дух ширяє над водами, як каже нам книга Буття (пор. 1, 2).

Другий момент, який розкриває нам зміст сьогоднішнього свята, – це подія, у якій проявилася визвольна сила Бога Ізраїлю. Йдеться про звільнення Божого народу  з фараонової єгипетської неволі. У цій події перед ним розступаються води Червоного моря і він проходить суходолом через морську безодню. А фараонове військо, яке пускається за Божим людом, гине у водах.

Бачимо, що через гріх людини вода із животворної сили перетворилася на смертоносну. Визвольна сила Бога Ізраїлю проявилася над водами Червоного моря в тому, що в момент переходу одні рятуються, а інші гинуть (пор. Вих. 14).

Щось подібне стається й тоді, коли Ізраїль під проводом Ісуса Навина закінчує свою сорокарічну мандрівку пустелею і переходить кордон обітованої землі, яким слугувала річка Йордан. Ось знову священнослужитель разом із ковчегом завіту стає в йорданські води і вони розступаються. Річка повернулася своєю течією назад. Увесь Божий народ поступово переходить і ступає на обітовану землю. Навіть більше, сам Бог обіцяє подорожувати разом зі своїм народом, воювати за нього, давати йому переможну силу. Переводячи свій народ через Червоне море, Господь мав вигляд вогняного стовпа, а під час переходу через Йордан видима Божа присутність подається через ковчег завіту, на якому спочиває Божа слава (пор. Іс. Нав. 3, 9–17).

Усі ці прообрази здійснюються сьогодні, коли не Мойсей зі своїм жезлом, не вогняний стовп, не ковчег завіту, а сам Творець стає у води і перетворює їх зі смертоносної стихії на стихію, яка освячує, визволяє, насамперед від зла, від князя світу цього, що тримає людину після гріхопадіння прародичів у своїй владі. Сьогодні Христос, христячись у Йордані, нищить, губить у тій водній стихії фараона, який тримає у своєму рабстві людину і наших часів, князя темряви й світу цього. Тому хрещення Христове у Йордані стає даром Святого Таїнства Хрещення для кожної людини. Кожний, хто вірує, отримує хрещення, про яке говорив Іван Хреститель: «Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем» (Мт. 3, 11).

Коли ми освячуватимемо сьогодні на Дніпрі водну стихію, то почуємо Боже слово освячення. Ми побачимо вогонь у трьох свічниках, який занурюватиметься у водну стихію; занурення руки священнослужителя, тієї людської тілесності, якою став Христос нині в Йордані; подих священнослужителя на води, як подих всеосвячувального Духа Святого, який перетворює водну стихію. Тому не у воді, а за дією сили Божої, сили Духа Святого гине все зло, відступає князь світу цього і ми пізнаємо нашого Бога як визволителя.

Ми сьогодні вкотре покликані обновити на собі печать, яку кожен із нас отримав у Святому Таїнстві Хрещенні, і печать Духа Святого, що її ми одержали в Таїнстві Миропомазання. Ми маємо відкрити для себе власне завдання: бути вільними від зла, живучи в цьому світі, переходячи через цей світ, як Ізраїль через Червоне море, ведені силою і благодаттю Святого Духа.

Якщо Господь Бог проявляється в якусь одну історичну мить і в ній присутній, то вона набирає позачасового значення, стає чимось діяльним, справжнім у всі часи історії спасіння людини.

Цікаво, що цей момент перетворення, перемоги, визволення, який Бог подає своєму народові, глибоко позначений у нашій новітній історії. Саме йорданською силою переміг український народ у часи Революції гідності. Саме цими днями з’явилися перші жертви Небесної сотні. Разом із ними ми побачили визвольну силу Бога, який похитнув трони сучасних тиранів цього світу, бо ж Він могутніх скидає з престолів і підіймає угору смиренних, насичує благами голодних, а багатих відпускає з порожніми руками (пор. Лк. 1, 52-53) .

Цього дня просімо Господа Бога, щоб провадив нас далі в нашому паломництві від рабства до свободи. Просімо Його, щоб перед українським народом розступилося море, яке так часом страхає нас своїми хвилями. Сьогодні нам хочеться повторити пісню визволення Мойсея, яку він заспівав над Червоним морем: «Коня і вершника скинув у море» (Вих. 15, 1), визволивши свій народ», або слова чорношкірих рабів, які свого часу в Північній Америці співали: «Let my people go!» (Відпусти мій народ). Як нам хочеться заспівати з Христом, який хреститься в Йордані, і звернутися до князів світу цього, які лаштують сучасні колісниці, щоб наздоганяти наш люд і повернути у власність сучасних фараонів: відпустіть український народ у його мандрівці від рабства до свободи!

Це Христос освячує сьогодні для нас уже не йорданські, а дніпрові хвилі. Черпаймо святу воду, окроплюймо нею свої домівки, місця праці, світ, у якому живемо, щоб далеко від нього відігнати сили темряви. Сьогодні через Христа до кожного з нас у такі непрості, навіть страшні часи Бог Отець у Сині через Духа Святого каже: «Не бійся, Мій сину, Моя доню! Ти Мій улюблений/ Моя улюблена і в тобі Моє благовоління!». Амінь.

Христос охрестився!

† СВЯТОСЛАВ