Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Закхея

Всечесні отці!
Преподобні сестри та брати в монашестві!

Христос народився!

У сьогоднішньому Євангелії (Лк. 19, 1–10) ми бачимо образ Бога, нашого Спасителя, як того, хто шукає загублену людину. На інших сторінках Святого Євангелія знаходимо подібні образи. Пригадуєте, як Христос порівнює Царство Небесне із загубленою драхмою? Жінка, що її загубила, засвічує всі світильники і шукає, поки не знайде. Подібним є образ доброго пастиря, який шукає загублену вівцю, залишивши дев’яносто дев’ять овець. І, знайшовши її, тішиться нею більше, ніж тими, які не губилися.

Сьогодні Лука подає нам особливу, дещо сентиментальну історію про пошук і знайдення Богом людини, яка загубилася. Бачимо Ісуса, який заходить до Єрихону. У ті часи це було успішне місто, яке називали «місто пальм». У ньому було чимало торговців, якщо говорити сучасною мовою, там крутилася велика копійка. Римська влада мала в Єрихоні своїх фіскальних наглядачів, які збирали для неї мито.

Ми сьогодні чуємо історію митника Закхея. Лука описує його цікаво, з елементами іронії. Закхей був багатим:, збираючи гроші для держави, він себе «не ображав». Митники вважалися публічними грішниками, яких Божий народ відкидав, зневажав. Вони не могли брати участі в моліннях, приходити до храму, як ідолопоклонники і ті, що ведуть людей до ідолопоклонства, бо податок був певним релігійним жестом.

Закхей, який посідав високе становище в суспільстві, мав гроші і владу над іншими, був низьким на зріст. Він мав багато, але був малим.

Почувши, що Ісус приходить до Єрихону, митар захотів Його побачити. Проте він розумів, що, як відкинений, не має шансу приступитися до Нього. Перебуваючи в полоні власної цікавості, Закхей наважується на дивну річ: біжить наперед і вилазить на шовковицю (уявімо собі сьогодні якогось державного чиновника, багатого чоловіка, який сидить на дереві!). Цим він викликає в людей сміх і ще більшу зневагу, але не зважає на це, бо хоче побачити Ісуса. Можливо, він вповні не усвідомлював, до чого приведе це бажання, як воно змінить його, ставлення до нього і взагалі його місце в цьому житті.

Коли Христос наближається до шовковиці, то зустрічається поглядом із Закхеєм. Ми знаємо, що зоровий контакт – це потужний момент людської зустрічі, відбувається наче обмін внутрішнім світом, запалюється іскорка.

Звернімо увагу, як Лука чітко описує, хто звідки дивиться. Закхей сидить на дереві і дивиться на Христа згори вниз, а Христос – знизу вверх. У релігійному баченні ми уявляємо Бога, який спочиває на небесах і споглядає на нас з висоти. А тут навпаки: грішник зверху, куди загнала його цікавість, життєві обставини та власна ницість, дивиться на Спасителя.

Ми маємо перед очима весь шлях Закхеєвої «кар’єрної подорожі вверх».  Ісус, що глянув угору (Лука це підкреслює), каже до чоловіка: « ... Злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19, 5), тобто Бог буде не там, де він сидить, а де мешкає.

Такого розвитку подій Закхей, мабуть, ніколи не очікував. Бо зайти до грішника в хату означало торкнутися його життя, гріхів. Їсти в нього – це стати причасником його злочинів. Але Ісус шукає грішну людину, приходить, щоб відкрити їй дар живого спілкування з Богом, – відкрити дар Трапези, за якою Він бере на себе і усуває злочини митника, натомість відкриє йому доступ до божественної праведності та святості. Можливо, Ісус для цього і прийшов у Єрихон, щоб віднайти загубленого, маленького, цікавого Закхея, який вважає, що не має шансу спастися. Христос каже в кінці: «Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10).

Як важливо нам відчути, що коли ми загублені, то не відкинуті й не забуті Богом, що навіть коли вже лежимо на дні нашого гріховного життя, хтось за нами дивиться, шукає нас поглядом! Як важливо нам усвідомити, що Бог за нами шукає, навіть більше, що Він нас знайшов! Бо шукати – це недоконана форма дієслова. Усі ми, хто зараз перебуває на Літургії, присутні тут тільки тому, що Бог нас колись знайшов десь там, на нашій шовковиці, посеред нашого розгублення чи навіть посеред відкинення та забуття. Ми сьогодні прийшли до храму, чуємо Його слово, бо Він нас знайшов першим. Ісус прийшов до мене, щоб мене знайти.

Що означає знайти і спасти? Можливо, ті події, які відбуваються в хаті Закхея, відповідають на це запитання.

Знайти – це значить показати людині її гідність. Ісус показує митникові, що його гідність, душа набагато цінніша за гроші, які він відбирає, якими тішиться і які дають йому місце в цьому світі. Христос показав, що можна мати багато, але водночас бути духовним і людським пігмеєм. Христос віднаходить у Закхеєві його синівство. «Сьогодні на цей дім прийшло спасіння, бо й він син Авраама» (Лк. 19, 9).

Коли Бог мене знаходить, то допомагає мені віднайти мою справжню гідність, образ Божий, який Він мені залишив, – Його образ, не Кесаря, що викарбовується на золоті і монеті певного володаря, а той образ, який схований у глибині моєї душі і якого навіть мої грішні вчинки не можуть знищити. Той Божий образ завжди пробуджуватиме в мені цікавість або бажання пошуку за Ним. Бо першим виходить назустріч людині саме Господь Бог.

Лука описує ще одну істину духовного життя. Так, Бог за нами дивиться і нас шукає, але дуже важливо, щоб і ми Його шукали, щоб скеровували свій погляд на Нього. Бо зустріч очима відбувається за обопільним бажанням і треба дозволити Богові віднайти мене і повернути мені назад повноту власної гідності.

Ось ця дорога до повноти гідності Божих дітей у сьогоднішньому Євангелії є дорогою покаяння. Коли хтось кається у своїх гріхах – росте. Деколи думаємо, що визнаючи свої вади чи публічно їх виявляючи, ми принижуємося. Насправді, тоді ми ростемо, піднімаємося до висоти і повноти Христа. Каже Павло: «О мої дітоньки, яких я зно­ву народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас» (Гал. 4, 19). Ми мусимо дорости до повноти того образу, який носимо у своїй душі.

Лука описує покання митника так: «Закхей устав і промовив до Господа: Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, верну вчетверо» (19, 8). Чоловік починає розуміти, що людина важливіша, цінніша за гроші. Коли Господь віднайшов його гідність, митник зрозумів, що повинен віднайти гідність тих, кого принизив. Він починає цілковито по-іншому ставитися до себе самого, до того, що він має, і до тих, хто є поруч.

Покаяння – це дорога до зустрічі з Богом. Покаяння – це дорога до повноти гідності дитини Божої, якою кожен із нас уже є, але ще в повноті покликаний стати.

Ми сьогодні переживаємо дуже тривожні часи. Нам видається, що ми загублені, що немає певного майбутнього. Не знаємо, як проживемо наступних кілька років чи навіть місяців. Але в сьогоднішньому Євангелії для нас звучить потужний голос надії. Господь нам каже: Я сьогодні хочу бути у твоєму домі! Я хочу бути з тобою!

Щоб пережити важкі часи і випросити в Господа Бога милосердя та миру для України, ми повинні каятися у своїх гріхах. Ми, як народ, маємо за що каятися. За часи вільної, незалежної України ми часто не вміли правильно використовувати власну свободу, зокрема духовну, релігійну. Можливість бути з Богом видавалася нам чимось буденним, нецінним. Ми не вповні відчували важливість зустрічі очима з Богом. Часом ми недооцінювали того, що мали. На жаль, лише тоді, коли хтось щось втрачає, починає це цінувати.

Слово надії сьогоднішнього Євангелія полягає в тому, що Господь Бог за нами шукає. Він до нас приходить, щоб нас підтримати, щоб нам показати, що доки ми з Ним, доки знаємо свою гідність, яку Він нам відкриває, і готові її обстоювати, доки цінуємо її більше за гроші, посади чи інші обставини, – доти ми непереможні. Гідні люди мають потужну силу, щоб захистити свою гідність. Недаремно ми називаємо Майдан Революцією гідності.

Сьогодні просімо Господа Бога, щоб Він зглянувся на кожного з нас зокрема і на наш народ, щоб Він був із нами у ці непрості часи і допоміг нам побачити ту гідність, до якої нас кличе, щоб допоміг нам злізти із шовковиці наших ілюзій. А ми дозвольмо Богові нас віднайти і в покаянні наблизьмося до Нього, щоб Він сказав сьогодні кожному з нас: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння. Син бо Чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9-10). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ