Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Блудного сина

… Був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся (Лк. 15, 24).

Преосвященний владико Йосифе!
Преподобні та всечесні отці!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні браття-семінаристи!
Дорогі діти нашої Церкви в різних куточках України і світу!
Дорогі наші парафіяни, молоде, діти!

Слава Ісусу Христу!

Слово Євангелія, яке ми щойно прочитали, безсумнівно, належить до золотої скарбниці людської мудрості та Богом натхненної творчості. Ця притча, яка має різні назви (про милосердного батька, про блудного сина), у всі часи Христової Церкви була світлом надії для тих, хто її втратив, і закликом до покаяння для тих, хто думав, що навіки проклятий. Вона сягає осердя Божого об’явлення, одкровення і виявляє нам справжнє обличчя нашого Бога.

Ще в Старому Заповіті, у книзі Виходу, описується момент, коли Мойсей виходить на гору Синай і каже: «Покажи мені Твою славу!» (Вих. 33, 18). Іншими словами: Боже, скажи, хто Ти! Господь Бог на це відповідає, що Він довготерпеливий і багатомилостивий. Ці дві Божі ознаки, довготерпеливість і милосердя, проходять червоною ниткою через усі книги Святого Письма. Хто має інше уявлення про нашого Бога, той живе у великій небезпеці, бо не знає Бога, якого шукає.

Що таке довготерпеливість? За аналогією з людиною, ми можемо казати, що знаємо значення цього поняття. Це наявність достатньої сили, щоб витерпіти найважче випробування і пережити те, що здається не сумісним із життям. Як каже народна мудрість, не переживай і все переживеш.

Якою ж є Божа довготерпеливість? У деяких джерелах це слово перекладається як «Бог, який повільний до гніву і багатомилостивий». Божу довготерпеливість стосовно людини ми, напевно, побачили в особі Ісуса Христа, який, прийнявши людське тіло, витерпів усі муки і страждання, щоб врятувати, спасти від смерті весь людський рід. Проте сьогоднішня притча відкриває нам обличчя довготерпеливого і милосердного Бога як батька стосовно кожного з нас.

Лука розповідає, що в домі батька було двоє синів. Одного дня молодший син підходить до тата і каже: «… Дай мені ту частину маєтку, що мені припадає» (Лк. 15, 12). Можливо, сьогодні ми не вповні розуміємо це прохання. На Близькому Сході син міг думати про батькову спадщину лише після його смерті. Просити ж частину спадщини за життя тата означало перестати визнавати його існування. Це було нечуване зухвальство, ба більше, духовне вбивство.

Однак що робить батько? Він виконує прохання сина. Той забирає свою частку і йде. Цікаво, що, взявши батькове добро, він не вміє ним управляти. Бо замало володіти спадщиною, треба ще бути спадкоємцем. Замало отримати майно, треба ще мати вміння ним правильно розпоряджатися. Хто має спадщину, але не вміє бути спадкоємцем, швидко її втрачає. Так стається і з блудним сином. Він іде на чужину, витрачає все, що має, і починає голодувати. На тлі свого падіння він починає згадувати, як було раніше.

Минулої неділі ми говорили про пам'ять як основу, фундамент справжньої молитви. Сьогодні слово про те, що син опам’ятався, показує, що він згадує, що має тата, – згадує не лише те, що йому вдалося винести з батьківського дому, а й те, ким є батько. Двічі в цьому євангельському уривку повторюється словосполучення «мій батько». Тож батьківство з одного боку і синівство з іншого не можна було втратити, бо це найбільший скарб, який рятує з найгіршої біди. Пам’ять про батька, згадка про те, що він є сином, веде юнака назад додому.

А батько довготерпеливий. Даючи можливість синові відійти, заперечити власне існування, він проявляє Божественну довготерпеливість, про яку говорить Святе Письмо: «Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек. 33, 11). Нам деколи хочеться, щоб Господь Бог негайно покарав неправедного, миттєво відновив справедливість, якщо хтось її порушив. Однак Божа довготерпеливість супроти людини проявляється в тому, що Він чекає на її навернення.

Лука геніально описує Божу довготерпеливість, яка в його тексті проявляється в тому, що батько виходив на дорогу, якою син пішов з дому. Можливо, чоловік щодня це робив, бо, як каже євангелист, першим побачив сина і, перш ніж той наблизився, змилосердився над ним і відкрив для нього свої обійми.

Молодший син дорогою додому міркував, що говоритиме татові: «Встану та й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15, 18-19). І прийшовши, починає переказувати свою заготовку. Проте, як ми почули в Євангелії, батько його не слухає, кидається йому на шию і цілує його. Син ще продовжує оправдовуватися, а тато вже просить слуг принести йому одяг, сандалі, перстень на палець. Це означає, що батько повертає йому права, які випливають з його синівства в отчому домі. Батько у своєму милосерді бачить воскресіння сина, бо він помер був і ожив, пропав і знайшовся.

Дорогі в Христі брати і сестри! Зараз ми переживаємо момент великого страху і неспокою. Можливо, християнська довготерпеливість дає нам силу не панікувати. Ми показуємо свою стійкість перед різними страхами, які на нас хоче навіяти ворог. У такій ситуації, як каже християнська мудрість, нам потрібно відкрити джерело нашого страху. Ми переможемо цей страх лише тоді, коли усвідомимо, що перебуваємо тут, на землі, поза Божими обіймами і потребуємо покаяння та повернення до батьківського дому. Сьогоднішня дорога падіння і повернення блудного сина хай буде для нас підказкою щоразу, коли відчуватимемо, що обставини, у яких ми опинилися, сильніші за наші сили і перевершують наші можливості.

Ми підсвідомо шукаємо батькових обіймів, для яких були створені. Бо де дитина почувається в безпеці? Хто може забезпечити повноту щастя кожній людині? Тільки наш Небесний Отець! Страх і тривога з’являються в дитини тоді, коли вона віддаляється від свого батька. Нехай цього навчать нас діточки, які сьогодні тут бешкетують у храмі: побігавши, вони линуть в обійми тата і мами, тому що лише там почуваються в повній безпеці.

Сьогодні, коли нам дуже потрібне відчуття безпеки, линьмо до обіймів Небесного Отця. Пригадаймо собі, ким ми є для Бога. Ми – Його діти. Відтак пригадаймо, ким Господь є для нас. Він – наш милосердний Батько. Тож даймо можливість нашому Батькові нас обійняти і поцілувати, що стається під час Святого Таїнства Сповіді.

Лише та людина, яка відчуває, що йде своїм земним шляхом, перебуваючи в обіймах Небесного Отця, є справді довготерпелива. Лише той, хто зазнав Божого милосердя, може бути багатомилостивий до інших людей. Такої безпеки нам не може забезпечити жодна людина, жодна міжнародна система безпеки. Її подає нам тільки наш Небесний Отець. Тому ми, як діти, прибігаймо, линьмо до Нього в будь-яких обставинах. Він тоді скаже радісно над нашою головою: «Був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

Сьогодні ми згадуємо Героїв Небесної сотні. Їхня жертва – особливий момент в історії України, який був позначений найбільшим кровопролиттям на Майдані. Їхній голос крові кличе до неба з майданів нашого славного, Богом любленого Києва. Сьогодні послухаймо цього голосу і будьмо певні, що напрямок руху до свободи, який той голос нам підказує – це саме та дорога, що нею хоче нас провадити у своїх обіймах Небесний Отець.

Цієї неділі в нашій Церкві розпочинається традиційний Тиждень соціального служіння, який триватиме до М’ясопусної неділі. Протягом цього періоду згадаймо про тих, хто особливо потребує Божих обіймів. Будьмо руками Господнього милосердя стосовно наших ближніх.

Водночас прошу вас згадати сьогодні родичів Героїв Небесної сотні. Бо вони дуже потребують всенародної уваги. Дехто з них зараз присутній у нашому храмі. Висловлюю вам свою шану і повагу.

Молитовно згадаймо всіх тих, хто був поранений на Майдані, душевно чи тілесно, хто потребує тепер уваги і підтримки від спільноти Христової Церкви, від нашого народу.

Нехай милосердний Господь, який сьогодні ділиться віднайденням свого сина, запалить наші серця радістю Божої близькості. Хай прийме нас у свої обійми, дасть нам відчути, що ми в Його руках перебуваємо в безпеці. Хай дасть нам у християнській довготерпеливості з Його допомогою вистояти в цей непростий момент історії нашої Батьківщини. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ