Проповідь Блаженнішого Святослава у 23-тю неділю після Зіслання Святого Духа

Господь же – дух, а де Господній дух, там воля (2 Кор. 3, 17).

Всечесні отці!
Преподобні брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Найважливіший досвід Божого народу Старого Завіту в пізнанні свого Бога полягав у тому, що Він визволяє, веде від рабства до свободи. Можливо, саме усвідомлення, ким є Бог Авраама, Ісаака та Якова для ізраїльського народу, який перебував у рабстві Єгипту, було чимось дивним для довколишніх тогочасних культур. Адже всі єгипетські божки в людському уявленні були абсолютно іншими: їх треба було боятися. Страх перед божками поневолював, примушував чинити певні релігійні акти, щоб умилостивити, тобто «заспокоїти гнів» тих ідолів, захистися перед їхньою помстою. Страх перед тим, що одного дня Ніл не розіллється і не люди не матимуть що їсти, а Єгипет перетвориться на пустелю, був наче кайданами на руках, на серці народу. Натомість Бог Ізраїлю є тим, хто дає свободу; веде в пустиню і сам дбає про потреби народу; веде в обітовану землю і подає довгоочікувану волю як дар, як вияв своєї любові до непокірного та бунтівливого люду.

Сьогоднішнє Євангеліє дуже глибоко показує Ісуса Христа як Бога-Визволителя  Ізраїлю. Ми чуємо розповідь про те, що Христос, перепливаючи через Генезаретське озеро до Герасин-краю, бачить біснуватого чоловіка в кайданах і визволяє його. Він топить у водах Галилейського моря легіон бісів, які входять у свиней. Це все нагадує нам певні події і картини зі Старого Заповіту. Однак Син Божий перевершує Мойсея. Він є Богом Ізраїлю, який приходить, щоб шукати людину і визволити її.

Погляньмо на біснуватого. Ця постать, по суті, є обличчям Герасим-краю й усіх тих, хто в тих околицях слухав Христа. Описуючи одержимого злим духом чоловіка, Лука дає глибокі і влучні характеристики його стану, кажучи, що той не носив одягу (пор. Лк. 8, 27). Тобто він був «обдертий» з людської гідності, його вважали твариною. Біснуватий мешкав не в хаті, а в гробах (пор. Лк. 8, 27), тобто справді був позбавлений товариства людей. Він мав вигляд живого мерця, позбавленого людської гідності і становив загрозу для інших.

В описі цього чоловіка є цікава деталь – він був у кайданах і ланцюгах, якими, мабуть, гримів, ідучи дорогою. Чому цей чоловік ходив у кайданах? Звідки взялися ті окови? Тут Лука, як добрий лікар, ставить діагноз, описує причину його хвороби: «Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в'язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях» (Лк. 8, 29). Справді моторошно стає, коли уявити собі цю картину. Окови були матеріальним проявом рабства, у яке потрапив цей біснуватий чоловік, – проявом рабства гріха, у якому перебували всі люди, котрі випасали стадо свиней.

Святі Отці говорили, що те стадо свиней Герасин-краю є образом потурання власним пристрастям. Кожен, хто шукає лише задоволення своїх похотей, пасе власні свині, тобто невпорядковані ниці прагнення. Згодом ці свині стають матеріалом, щоб у них вселялися злі духи, і виявляли те, хто ти насправді: маєш прагнення людини чи нечистої тварини, до якої уподібнюється. Кайдани є образом людини, яка перебуває в неволі диявола, гріха. Тому каже апостол Петро: «Хто ким переможений, той того є слугою і рабом» (пор. 2 Пт. 2, 19). Зло завжди є тираном і поневолювачем, воно відбирає в людини свободу, роблячи цю людину небезпечною для себе самої і для ближніх.

Чому місто в’язало і стерегло біснуватого? Він був небезпечним для себе самого і для інших. Кайдани на ньому свідчили про те, що він сам себе може поранити, навіть убити. Одержимий злим духом був здатний розтрощити окови і нести небезпеку місту, у гробах якого перебував. Можна сказати, що кайдани слугували немовби зовнішнім примусом не чинити зла.

Ми часто бачимо себе в цих описах, особливо тоді, коли хочемо чинити зло, випасати свої «свині», похоті, вважаючи, що Божі заповіді накладають на нас кайдани, щоб ми цього не робили, і що вони є ланцюгами, якими нас зв’язують. У такий спосіб ми створюємо у своєму уявленні фальшивий образ Церкви, згідно з яким вона тільки щось забороняє. Часто медіа, повідомляючи про якесь релігійне свято, відразу подають список, чого не можна цього дня робити. Проте Христова Церква є Його духоносним Тілом, що передає людині всіх часів і народів Божого духа свободи, роблячи її здатною чинити добро не з примусу, а із внутрішнього особистого прагнення!

Тож описана в Євангелії людина в кайданах, що не має одягу, мешкає в гробах і носить у собі легіон духів, є саме тією істотою, до якої приходить у цю землю Христос, – приходить, щоб визволити. Однак Господь Бог прагне визволити людину не так від зовнішнього примусу, як від внутрішньої причини цього рабства. У цьому чуді оздоровлення біснуватого ми бачимо Бога-Визволителя, того Бога Ізраїлю, про якого знаємо із Старого Заповіту.

Там, де є Бог, завжди сходиться минуле, сучасне і майбутнє. Ось у тій події ми бачимо здійснення історії про визволення Ізраїлю. У водах гине стадо свиней з легіону злих духів (хоч ми знаємо, що злих духів неможливо втопити), як у водах Червоного моря втопився фараон з усім його військом, який поневолював ізраїльський народ. Це образ потоплення зла у водах Галилейського моря. Момент визволення, який бачать пастухи і учні, відкриває для людства нову перспективу. Замість легіону злих духів людина отримує Божого духа, якого носить у собі Христос, – духа свободи. Людина набуває цілком іншого вигляду. Приходять мешканці, що бачили біснуватого в кайданах, який трощив їх і якого біс гонив пустелею, а тепер його вже ніхто нікуди не жене. Каже євангелист: «І вийшли люди подивитися, що сталось. Прибули вони до Ісуса й найшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса…» (Лк. 8, 35). Цьому чоловікові вже не потрібні кайдани. Ба більше, він був одягнений, сидів як той, хто віднайшов свою гідність. Він вже більше не тварина, а знову духоносна людина.

У Євангелії є така фраза: «…одягнений та при умі – і злякались» (Лк. 8, 35). За давнім розумінням, «ум» («ἡγεμονικόv») керує душею, бажаннями, вчинками людини. Тож до чоловіка ум повернувся назад, тобто він вже не опанований чужим нечистим духом, а сам собою керує. Про утвердження у такому владичному дусі ми молимося у покаянному 50-му псалмі, коли кажемо: «І духом владичним утверди мене» (Пс. 50, 14). Ставши свідками такого перетворення, усі злякалися, бо побачили свободу, якої досі не знали. Люди побачили вільного, гідного, розумного (при умі) чоловіка, який ще вчора був рабом зла.

Цікаво, що Спаситель дає оздоровленому чоловікові певну місію. Хоча той хоче іти за Христом, стати частиною гуртка Його учнів, Ісус йому каже: «Ні. Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі» (Лк. 8, 39). Господь повертає чоловіка до хати, з якої злий дух його вигнав. Це покликання кожної людини – бути свідком того, ким вона є насправді. Якщо ти людина, то будь людиною! Якщо ти образ Божий, віддзеркалюй у своїх словах, ділах  і вчинках те, що конкретно тобі Бог учинив!

Бути досконалим образом Божим, подібним до оригіналу, означає відтворювати, віддзеркалювати той оригінал Бога у своєму житті. Іншими словами: те, що Бог тобі учинив, чини іншим. Будь благовісником справжньої свободи, будь носієм визвольного Господнього духа. Бо людина не може бути порожнечею: якщо в ній не живе дух Божий, то обов’язково поселиться дух злий чи навіть цілий його легіон.

Думаю, що ця історія надзвичайно важлива для сучасної людини, особливо для тієї, яка живе у вільному світі і часом має спокусу ідолопоклонства свободі, хоч сама вповні не розуміє, що означає бути свобідною. Ба більше, у пострадянських країнах люди втомилися від своєї свободи і шукають, кому б її віддати. Шукають «доброго тирана», кайдани якого були б легкі, солодкі, який би «змусив усіх бути добрими» і за нас вирішував, що маємо робити. Тут доречно згадати приказку: на милування нема силування. Проте Господь, у якого ми віримо, кличе нас до справжньої особистої свободи.

Існує два виміри свободи: від чогось і для чогось. Бог нас робить вільними від гріха, бо справжньою свободою втішається той, хто не грішить. А це нелегко... Людина має відчуття свободи, коли справді може бути вільною від того, щоб чинити зло. Бо хто не може не чинити зла, той стає як навіжений: каже, що більше так не робитиме, а потім робить ще гірше. Тому Христос дає нам свободу у своєму Дусі для того, щоб ми були вільними від гріха й мали силу не чинити зла, були вільними від внутрішнього тирана, який нас поневолює, захоплює наш внутрішній світ, нашу свідомість, увагу, пам'ять, а відтак паралізує наші вчинки і примушує, схиляє нас до злого, якому нам важко протистояти.

Другий вимір свободи – це свобода для чогось. Замало не чинити зла, треба чинити добро. Ми стаємо по-справжньому вільними лише тоді, коли чинимо добро, коли здатні любити. Найвищий прояв свободи – це любов. Бог не хоче, щоб ми Його боялися: «Милосердя хочу, а не жертви» (Мт. 9, 13). Він прагне, щоб ми Його любили не зі страху чи примусу, а за покликом серця, внутрішнім бажанням. Бог є любов. Уміти любити – це риса, яка уподібнює людину до свого Творця.  

Думаю, що ця сьогоднішня історія має велике значення для нашого щоденного життя. Ми часто чинимо добро, тому що боїмося кари за гріх, і стаємо невільниками. Сьогодні багато людей вакцинуються не для того, щоб бути здоровими, захищеними, а щоб мати Green Pass і могти піти на роботу чи користуватися транспортом. Тож закон, який спонукає до вакцинації, набирає вигляду кайданів на руках сучасної людини. Однак нікого не можна змусити бути щасливим чи здоровим. Людина покликана сама вибрати своє здоров’я, своє щастя свідомо і добровільно. Лише свідомо і добровільно людина здатна любити!

Хай Господь Бог через цю євангельську історію торкнеться кожного з нас! Хай одягне нас у плащ своєї благодаті, з якої обдирає нас щоденний гріх. Хай поверне нас до дому Небесного Отця, до Божого храму, – до того дому, де ми почуваємося дітьми Божими разом зі своїми братами і сестрами у Христі. Хай Господь Бог поверне нам ум! Хай дасть нам можливість сидіти біля Його стіп і слухати Його слово, а найголовніше – здійснювати нашу життєву місію, розказуючи всім про те, що Бог кожному з нас учинив. Нині Він кличе мене, вчорашнього нагого грішника, який жив у гробах, бути благовісником Його слова, Його Євангелія.

Наприкінці ми чуємо такі слова: «Пішов той, сповіщаючи по всьому місту, що Ісус зробив йому» (Лк. 8, 39). Зробімо і ми так само. Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ

фото з архіву