Проповідь Блаженнішого Святослава на Літургії з нагоди посвячення пам’ятника блаженному Омелянові Ковчу

Високопреосвященний владико Євгене!
Ваша ексцеленціє владико Мечиславе!
Преосвященні владики Тарасе і Богдане!
Всечесні представники духовенства і монашества!
Достойні панове президенте міста Любліна, голово Міської ради Любліна
та віцевоєводо Люблінський!
Вельмишановні члени численної делегації з України: народні депутати Львівщини різних рівнів, міський голово міста Перемишляни!
Люба молоде!
Дорога українська громадо в Польщі та шановні гості і учасники сьогоднішнього торжества!

Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на два важливих аспекти. Перший аспект стосується того, що відбувається в нашому житті після зустрічі з Христом, а другий показує, який вигляд повинно мати наше духовне життя.

Труднощі та неприємності – один із способів, через які Бог прагне прийти до нашої свідомості, постукати до нашого серця. Нам важко прийняти, що в нас чи в наших родичів з’являються, наприклад, важкі, невиліковні хвороби чи серйозні проблеми на роботі. У такі моменти ми часто починаємо відчувати тривогу, самотність і відчай. І хибно вважаємо, що Бог нас покинув і несправедливо допустив страждання. Натомість важливо не дати себе охопити таким почуттям, а намагатися бути відкритим до Божої благодаті через молитву, сповідь чи діла милосердя.

Ми зібралися на молитву в Люблінському соборі завдяки гостинності митрополита Станіслава Будзіка та єпископа Мечислава Цісла у зв’язку з урочистим відкриттям та посвяченням пам’ятника блаженному Омелянові Ковчу. Сьогодні ми співаємо разом під час цієї Літургії, цієї Євхаристійної молитви, а пізніше біля пам’ятника нашу подяку за його послання, сповнене надії, за свідчення віри та вірність найвищим цінностям.

Через двадцять роки після смерті отця Омеляна Ковча патріарх Йосиф Сліпий, звільнений із заслання, у листі до папи Павла VI просить від імені ієрархів та священників, яких переслідували та загнали в підпілля Української Греко-Католицької Церкви, про його беатифікацію. Цей жест чітко показує, що в способі життя отця Омеляна Ковча співбрати відчували щось особливе. Слід зауважити, що багато з них, а також непоодинокі миряни зазнали в той час не менш болючих репресій і дискримінації. Якщо ми уважніше приглянемося до вибору блаженного священномученика, то побачимо, що його феномен полягав у силі духу, яка не дозволила страху, сумнівам і відчаю паралізувати і проникнути в нього.

«Не бійся, тільки вір» – це однозначна відповідь на наші труднощі. Віра в Божу любов – це сила, яка долає всі екзистенційні страхи. Адже Господня любов виявляється в Його лагідності і турботі про нас, вона пробуджує надію і дає нам здатність чинити добро, коли все навколо наводить нас на сумнів. Заклик «не бійся і вір» переконує нас не вірити в те, що світ навколо нас сповнений тривог і людей з болісними переживаннями. Це запрошення покладатися лише на споконвічну мудрість слова життя, яке є джерелом оновлення надії та сили.

Через свій неземний погляд на табір знищення отець Омелян показав, що пекло на землі, яким тоді був «Майданек», можна пережити в різні способи. Цей священнослужитель сам відчував біль і виснаження, проте намагався принести полегшення та підтримку своїм співкамерникам, які страждали і були принижені підлістю охоронців табору. Він втішав тих, хто серед холодної байдужості потребував тепла та уваги. Прохання про молитву за творців ідеології насильства та беззаконня, яке він висловив в одному зі своїх листів, показує, що, на його думку, ненависть можна подолати лише любов’ю, а зневагу – прощенням і милосердям. Той заклик із місця відчаю є доказом, що отець Омелян Ковч став Людиною, незважаючи на диктаторів, які були засліплені та поневолені ідеологією зневаги до інших через етнічну чи релігійну ідентичність.

Дорогі брати і сестри, у віруючого перед очима є два виміри, без яких він не може бути вповні собою, – Бог і його ближній. Наше покликання – перебувати в Богові  – виявляється як підтримка та служіння відкинутим, зневаженим і потребуючим. Християнство як свідчення безкорисливої турботи про ближнього має стати нашим постійним способом життя, а не лише випадковою діяльністю.

Тому просімо Господа Бога про благодать долати бар’єри ненависті, забобонів і розбіжностей, що виникають між людьми, народами та релігіями, щоб ми могли нести благодать розради всюди, де чуємо крик про допомогу та порятунок. Ми повинні бути дуже пильними, щоб наполегливо йти євангельським шляхом і не поневолюватися людинолюбними системами та ідеологіями.

Ми не можемо дозволити нелюдській філософії чи несправедливим структурам знищити людську гідність. Плекаймо людяність у собі та підтримуймо тих, кого Господь посилає на нашому життєвому шляху. Нехай приклад блаженного Омеляна Ковча, який на першому місці у своєму житті ставив повагу до інших, надихне нас бути поруч із нужденними та зневаженими. Нехай милосердний Господь допоможе і благословить нас у цьому. Амінь.

+ Святослав