Маленькі ангели: немає такої ніжки, яка б не залишила сліду у світі

Цей день започатковано як особливий день пам’яті і людяності, як привід для розмови на тему, яка у суспільстві часто замовчується, – про підтримку батьків у їхньому горі і те, що дитина, скільки б вона не прожила, заслуговує на любов і пам’ять. У програмі «Відкрита Церква» про це говорять о. Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії, с. Юстина Голубець, очільниця перинатального хоспісу «Слід життя», та Діана Ільницька, засновниця християнських курсів для вагітних «Дар життя». 

Статистика перинатальних смертей в Україні – загрозлива: на кожну п’яту вагітність припадає смерть під час пологів, після народження чи аборт; 25% випадків – це медичні аборти за бажанням родичів; частота перинатальних втрат – одна дитинка на 100 новонароджених. При цьому у нашому суспільстві ніби «не прийнято» про це говорити. Більше того, у багатьох випадках обоє батьків чи жінка переживають своє горе сам на сам, не маючи розуміння навіть у найближчих людей (досить поширене «заспокоєння» при цьому – «народите ще»). Відбувається знецінення – і людського почуття горя, і людського життя як такого. Власне, День втраченої дитини – про людську гідність і цінність будь-якої людини, скільки б вона не прожила, про вміння співчувати людському горю і допомогти його пережити.

Духовну підтримку батькам, які втратили дитину, надавала і надає Церква, проте спеціалізована допомога у таких ситуаціях – медична, психологічна, методологічна, в Україні лише починає формуватися. Так зовсім нещодавно з’явилася організація, яка опікується такими родинами – перинатальний хоспіс «Слід життя», яким керує с. Юстина Голубець, про це говорять на курсах «Дар життя Діани Ільницької» тощо. До слова, в Україні День втраченої дитини вшановується лише з 2017 року, хоча цей рух у світі започатковано ще в кінці 1980-х. Цей день також називають днем обізнаності щодо перинатальних втрат – того, що суспільство не повинно замовчувати чи боятися про це говорити.

Більше про цей День – тут: https://credo.pro/2020/10/276031

«Дар життя»…

Діана Ільницька, засновниця християнських курсів «Дар життя», каже: майбутнім батькам важливо мати елементарні базові знання про вагітність, пологи, дитину, щоб розуміти, що відбувається і, відповідно, бути спокійними у вагітності і батьківстві. На жаль, таких знань часто не мають навіть ті, для кого очікувана дитина – не перша. Важливий момент цих курсів – взаємна підтримка, можливість бути почутим і прийнятим, духовний супровід кожної пари і всієї спільноти. Саме цей аспект був дуже важливим у випадку трагедій у деяких сім’ях.

«Ми не працюємо безпосередньо із перинатальними втратами, не є спеціалістами цього напрямку, але можемо підтвердити сумну статистику: на жаль, щокурсу маємо важкі новини від наших учасників або до нас приходять пари, які пережили втрату дитини, – каже Діана. – І ми розуміємо їх потребу: вони хочуть, щоб їхнє горе було сприйнятим, щоб їх сприймали як батьків, які втратили дитину, і визнали їх право на це горе. Ми можемо говорити з ними про це, бути молитовно поряд, підтримати…»

Інформація про християнські курси для вагітних «Дар життя» - тут: https://www.facebook.com/dar.zhyttya/

… і «Слід життя»

Перинатальний хоспіс «Слід життя» – перший хоспіс такого типу в Україні, спеціалізується саме на медичному, психологічному та духовному супроводі і допомозі батькам, які втратили дитину чи знають про її важку хворобу і можливу смерть. Окрім іншого, одна із його місій – інформування суспільства щодо перинатальних втрат, зміна ставлення до втрати дитини і до батьків, переживають таку втрату, формування культури ставлення до життя загалом.

Про це говорить очільниця центру с. Юстина Голубець: «Разом з батьками ми намагаємося переформатувати неминучі для них питання «чому?» і «за що?» у «для чого?». Господь ніколи не помиляється, навіть якщо дає зовсім коротке життя – кожне життя дано для чогось. Ми кажемо: немає такої ніжки, яка б не залишила сліду у світі. Кожне таке маленьке життя залишає свій слід, свою історію – як для тих батьків, так і для кожного з нас…».

Ці батьки і дитинка створюють простір служіння цьому маленькому життю і Богові, можливість проявити увагу, доброту, просто бути поряд, пояснює с. Юстина. «Це не потребує великих коштів чи зусиль, потрібно лише проявити людяність, – каже вона. – Так відкриваються серця інших батьків, вони розуміють, що не самі. І таким чином твориться нова культура ставлення до життя…»

Більше про центр «Слід життя» – тут https://www.facebook.com/SlidZhyttia/ і тут http://slid.org.ua/

«Протоколи» поведінки близьких

За свідченнями тих, хто втратив дитину, одна із найболючіших речей, з якими їм довелося зустрітися у важкий період, – знецінення їхньої втрати і нерозуміння навіть найближчих людей. Іншими словами, батькам не дають навіть пережити їхнє горе так, як вони потребують.

«Найперше, що є важливим, – присутність поряд і співпережиття, – каже с. Юстина. – Важливо дати людині простір пережити свої почуття, не соромитися їх, визнати це горе. Але при цьому не намагатися залізти в душу чи раціоналізувати, розкладаючи все по поличках. Потрібно дати людині можливість проживати цей важкий час так, як вона вважає за потрібне».

Важливий момент, про який говорить о. Ігор Бойко, – Таїнство хрещення для дитини, яка померла чи є загроза швидкої смерті. Якщо при пологовому будинку чи лікарні немає капелана чи священника, таку дитинку може охрестити будь-яка інша особа: потрібна лише свячена вода і слова, які промовляють при охрещенні: «Хрещається раб Божий (раба Божа) (ім’я) в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь».

«Нехай це маленьке життя було коротким, але воно назавжди є життям, яке залишиться у пам’яті тих батьків», – каже о. Ігор.

Ця пам’ять – можливість прийняти своє горе, прожити його, і зробити цю пам’ять світлою, із вдячністю, що та дитинка була.

Оксана Козак
Департамент інформації УГКЦ