Чи треба нам молитися за покійних?

Субота, 25 липня 2020, 21:00

В одинадцятому випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Отець і Глава УГКЦ запропонував глядачам роздумати над молитвою за покійних, її значенням та особливістю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
«Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»

Дорогі в Христі брати і сестри!

Продовжуємо нашу дорогу зростання в молитві, дорогу роздумів про те, що таке молитва і як нам нею жити. Попередньо ми говорили, про що треба молитися, – говорили про п’ять кроків особистої зустрічі кожного з нас із Господом Богом. Сьогодні я б хотів зосередити вашу увагу на одному з видів молитви заступництва – молитві за покійних.

Смерть не кінець

Саме слово «покійний» вказує на те, що ми, християни, віримо, що смерть не є кінцем або ж відходом у небуття. Тому й називаємо тих, які заснули в надії на воскресіння і життя вічне, покійними. Померлими, зокрема в часи раннього християнства, називали тих, хто не вірив у життя після смерті. Саме тому християни не хотіли бути похованими в некрополісах – містах, збудованих для померлих. Християни почали окремо будувати свої усипальниці, які сьогодні звемо цвинтарями. Слово «цвинтар» походить від грецького «кімао», що означає «спати». Ми віримо, що ті, які звершили свій земний шлях і ввійшли у смерть, заснули в надії на воскресіння. Вони – живі, але перейшли в інший спосіб свого буття. Тому між різними членами Христової Церкви навіть після смерті залишається цей особливий зв’язок, який вибудовується силою і діянням Святого Духа, силою Хрещення, що його ми отримали. Каже Христос: «Хто вірує в Мене, той на суд не приходить, бо від смерті перейшов до життя» (Ів. 5, 24).

Покійні також є учасниками церковної спільноти

Христову Церкву можна умовно поділити на три спільноти:

святі в небі – ті, які вже осягнули вічне щастя і сьогодні споглядають Господа Бога лице в лице;
живі, тобто ми, – ті, які живуть на землі і лише паломничають до небесної батьківщини;
покійні – ті, які заснули в надії на воскресіння і які продовжують бути членами Христової Церкви.

Покійні потребують нашої за них молитви

Молитва за покійних є невід’ємною складовою нашої християнської віри. Молячись за них, ми не лише говоримо про них із Богом, а й можемо їм дієво допомогти. Адже кожен, хто відходить із цього земного життя в надії на воскресіння, має і після смерті пройти свою дорогу. Той, хто відходить із земного життя у стані освячувальної божественної благодаті, навіть якщо ще потребує певного очищення після смерті, все ж таки засинає в надії. І власне, наша молитва за покійних може допомогти їм швидше пройти той шлях очищення і швидше осягнути ту бажану мету людського життя – вічне щастя і споглядання Божого обличчя.

У своїй молитві за покійних ми молимося, щоб Господь Бог простив їм їхні гріхи, добровільні і недобровільні. Молимося, щоб Він упокоїв їх там, де немає ні болю, ні печалі, ні зітхання, але є життя безконечне. Наші покійні вже нічого від нас не потребують, окрім нашої за них молитви. Та водночас вони моляться за нас. Вони допомагають нам у наших потребах своїми до Бога за нас молитвами. Собі вони вже не можуть допомогти, адже той час, коли людина ще може змінитися, зупиняється у момент її відходу до вічності. Тому, повторюю, покійні потребують наших молитов, молячись за нас. І це той момент сопричастя, який ми можемо разом досвідчити в тілі Христової Церкви.

Отже, важлива місія молитовного життя – це молитва не лише за живих, а й за покійних. Навіть більше, молитва за покійних є одним із видів діл милосердя для душі нашого ближнього.

«Вічная пам’ять» Бога про людину

Наша молитва за покійних є також виявом нашої пам’яті про них. Я думаю, ми особливо переживаємо слова цієї молитви, коли, віддаючи в Божі обійми наших покійних, співаємо «Вічную пам’ять», що є водночас виявом християнської надії.

Проте «Вічная пам’ять» не стосується здатності людини пам’ятати, тому що наша пам’ять не є вічна. Молитва «Вічная пам’ять» – це надія на те, що Бог пам’ятатиме про нашого брата, сестру, батька, матір і всіх тих, кого ми супроводжуємо в молитві. Саме Господь Бог, пам’ятаючи про того, хто ввійшов у смерть, гарантує йому життя вічне. Пам’ять Божа про нас є джерелом нашого життя після смерті. Тому, співаючи і молячись словами «вічная пам’ять», ми віримо в те, що Господь Бог попровадить наших покійних і після смерті та упокоїть їх там, де вони зможуть жити вічним життям і вічно насолоджуватися ним у Царстві Небесному.

Нехай Господь Бог прийме у свої обійми всіх наших покійних: братів, сестер, рідних, знайомих, які звершили свій земний шлях! Нехай простить їм їхні гріхи, добровільні і недобровільні, також силою і нашої молитви! Нехай відкриє їм свої обійми життя вічного, упокоїть їх на лоні Авраама, Ісаака та Якова і подарує їм вічне життя!

† СВЯТОСЛАВ