АКТУАЛЬНО

Репортаж, присвячений роковинам ліквідації УГКЦ, пролунав на першому каналі Австрійського радіо

Неділя, 13 березня 2016, 15:08
9 березня 2016 року на найавторитетнішій радіохвилі Австрії: першому каналі Національного радіо Radio Ö1 ORF, яка має багатомільйонну аудиторію, в рамках передачі «Практика – релігія і суспільство» прозвучав репортаж Маркуса Файнфуртера, присвячений роковинам ліквідації УГКЦ.

У передачі розповіли, що саме тоді, в далекому 1946 році, Сталін закінчив процес, який був розпочатий російськими царями ще багато століть тому, – ліквідація УГКЦ та насильне приєднання до Російської Православної Церкви. Більше сорока років УГКЦ, попри брутальне переслідування, продовжувала існувати у підпіллі. Незважаючи на повну заборону, Греко-Католицька Церква таки вижила і з приходом Горбачова та «перебудови» продовжила вільно розвиватися на теренах всієї України. Звісно, на цьому історичному тлі зустріч Папи Франциска та Патріарха Кирила в Гавані мала важливе історичне значення. 

Щоб відтворити всі історичні факти та зрозуміти передісторію сьогоднішніх напружених католицько-православних стосунків, журналіст Radio Ö1 ORF Маркус Файнфуртер поїхав до Львова та на власні очі побачив храм, в якому і відбувся той зловісний для УГКЦ Львівський псевдособор. Тут, в катедрі Святого Юрія, де сьогодні спочивають найвагоміші постаті УГКЦ митрополит Андрей Шептицький та патріарх Йосип Сліпий, з 8 по 10 березня 1946 року був зібраний так званий псевдособор, який за наполегливою командою Сталіна оголосив про саморозпуск Української Греко-Католицької Церкви. Звісно, на ньому не могли були присутні  греко-католицькі єпископи, так як усі вже були арештовані. 

«Архівні матеріали абсолютно чітко демонструють, що цей псевдособор був організований представниками НКВД, а його масову підтримку забезпечили радянські органи влади, – розповідає Генеральний вікарій для католиків візантійського обряду в Австрії о. Юрій Коласа. – Ця подія фільмувалася. Сьогодні, переглядаючи ці документальні кадри, ми можемо побачити обличчя та очі тих священиків; вони переповнені страху та розгубленості. Це був початок жахливих переслідувань». Отець Юрій зачитує спогади греко-католицької монахині: «Допити проходили переважно у нічний час - кожну другу або третю ніч. І на кожному допиті застосовувалися тортури. Мене били залізною або дерев’яною палицею, виривали моє волосся, підвішували на мотузку або гачок. Застосовувалися й інші методи тортур».

За словами Блаженнішого Святослава, чинного Глави УГКЦ, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, Українська Греко-Католицька Церква засуджується Кремлем лише за одну свою назву, оскільки вона ідентифікується з українським народом. «Таким чином, цей вид ідентичності України був придушений. Існування Української Греко-Католицької Церкви було просто неможливим, як і її одночасна приналежність православній спадщині та Папі Римському. Назва “Греко-Католицька Церква” означає, що ця Церква має ту ж саму духовну традицію, але через сопричастя з єпископом Риму не є підконтрольна офіційній державній пропаганді», – розповідає Блаженніший Святослав. Через єдність з Римом держава не могла контролювати Церкву, тоді як Сталін використав Московський Патріархат для своїх цілей. «Московський Патріархат не лише толерувався, але був інструменталізований», – продовжує Блаженніший Святослав.

У часи Другої світової війни Сталіна влаштовувала будь-яка допомога в боротьбі проти Німеччини. «Ми можемо краще зрозуміти історію Церкви тих років, коли звернемося до історії Другої світової. Після початку "Операції Барбаросса" Російська Православна Церква, яка до того часу існувала лише в катакомбах, вийшла на Червону площу і висловила свою готовність допомогти Сталіну. Звісно, її переслідування одразу змінилося на офіційну підтримку», – розповідає богослов д-р Данило Галадза, канадієць українського походження, який зараз працює в університеті Відня.

«У цей час Православну Церкву знову "втягнули до човна"», – продовжує професор інституту східноєвропейської історії Віденського університету Крістіна Йобст. «Цього разу не через антирелігійну політику, але через те, що Сталін хотів отримати якнайбільшу підтримку у цій довгій війні з великими втратами», – зазначає пані Крістіна.

Після закінчення війни Західна Україна потрапляє під радянсько-російський контроль. «У цей час для Москви Українська Греко-Католицька Церква залишається проблемою», – зазначає Крістіна Йобст. «По-перше, як Церква, а по-друге, як осередок української ідентичності, яка власне і формувалася за підтримки цієї Церкви впродовж багатьох років. Тут треба додати, що з російсько-православної, або простіше – з російської перспективи, Греко-Католицька Церква та наслідки Берестейської Унії традиційно оцінювалися дуже критично. Через те переслідування цієї з Римом з‘єдиненої Церкви ми бачимо вже в царській Росії».

Експерт Православної Церкви Рудольф Прокші стверджує: «Для православних – ті, що вступили в унію з Римом, є колишніми православними. Тому православні прямо, або опосередковано, вимагають, щоб греко-католики вирішили: якщо вони затримують східну спадщину, тоді вони повинні бути православними. Вони можуть бути католиками, але тоді вони повинні не частково, а повністю прийняти західну спадщину. В офіційних католицьких та православних діалогових комітетах все ж визнали, що Греко-Католицька Церква має право на існування. Тому сьогодні, на мою думку, після чотирьохсот років довгого історичного шляху, не можна вимагати, щоб греко-католики нарешті визначилися і все», – розповідає Рудольф Прокші, дослідник з питань релігії та викладач католицько-теологічного факультету Віденського університету.

Страждання Греко-Католицької Церкви розпочинаються вже через 200 років після Берестейської унії з часів поділу Польщі. Там, де Церква потрапляє під російське панування, – її ліквідують, а це означає, що її під примусом воз’єднують з Російською Православною Церквою. Лише на австрійській частині колишнього Литовсько-Польського князівства УГКЦ має право на існування та вільно розвивається. «Греко-католики добре пам’ятають Австрію. Навіть назва "Греко-Католицька Церква" була дана нам австрійськими імператорами», – продовжує, Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Термін «греко-католик» походить з часу Марії Терезії та Йосифа ІІ. Він термінологічно поєднує східно-християнську спадщину (греко) та визнання Папи Римського як Глави Церкви (католик).

В часи Радянського Союзу Греко-Католицька Церква була досить великою політично-дипломатичною проблемою для так званої «східної політики» (Ostpolitik) та для державного секретаря Ватикану, кардинала Агостіно Касаролі. «Якщо дивитися на речі того часу з сьогоднішнім розумінням, то бачимо, як важко і складно було для Ватикану знаходити правильні дороги до діалогу і порозуміння з комуністичним режимом. Деякі єпископи, зокрема патріарх Йосип Сліпий, навіть побоювалися, що ціною дипломатичного діалогу може стати існування Греко-Католицької Церкви в християнському світі», – каже отець Юрій Коласа.

Звісно, ніхто не міг передбачити, що буде з УГКЦ, коли вона вийде з підпілля та матиме простір для розвитку. Сьогодні, після двадцяти п’яти років самостійного існування, УГКЦ налічує близько чотирьох з половиною мільйонів віруючих, це приблизно 10% від загальної кількості населення України. Як підкреслює Блаженніший Святослав, тоді, коли Церква вийшла з підпілля та просила повернути свою власність, насильно забрану в ті далекі часи, це створило напруження у відносинах з офіційною Російською Православною Церквою.

 

Прослухати запис програми можна на сайті Ö1 ORF радіо за наступним посиланням: http://oe1.orf.at/konsole?show=ondemand

 

За наступним посиланням ви можете переглянути текст оригіналу:

http://www.erzdioezese-wien.at/unit/byzantinischesordinariat/article/49299.html

 

Ольга Білоголова,
 за матеріалами Radio Ö1 ORF

ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...